КУЛЬТУРА ПОГАНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Скотарство

Давні письменники кажуть, що словяни мали небагато худоби. «Худоби до роботи у них мало, а коней верхових має тільки один князь», оповідає араб ібн-Дусте. А цісар Константин Порфирородний каже, що у нас цілком худоби не було: «Русь силкується мати згоду з печенігами; бо від них вона купує корови, коні і вівці, із того живе лекше і вигідніше; бо з названої худоби нічого нема в Руси».

Такі оповідання очевидно перебільшені. У словян здавна були різного роду домашні звірята; їх кістки знаходяться у словянських могилах. Правда тільки те, що худоби було у нас менше, як у степових народів і звідтам словяни худобу купували або приводили з воєнною добиччю.

Деяких родів худоби може словяни доховалися самі. Так сірий український віл це та сама порода, що дикий тур; зроблено докладні поміри черепів і виявилася ця подібність. Таксамо у наших степах стрічалися дикі коні, пізніше називано їх тарпанами. Нераз відбувалися на них лови і треба було немалої зручности, щоби такого коня зловити. В далеко пізніші часи запорожці уміли коней «вибивати з дика» тобто присвоювати.

Коней було у нас доволі багато; підчас походів на Візантію князі висилали частину війська кінно степами до моря. Але доброї кінноти ще не було; Святослав у Болгарії виставив проти греків дещо кінного війська, але воно не дотримало місця ворогові.

Що у словян були вівці, це бачимо з деревлянської приповідки: «як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо».

У степових народів мало була поширена годівля свиней. Геродот каже про скитів: «Нема у них звичаю жертвувати свиней, навіть годувати їх у своїм краю зовсім не хочуть». Інакше чуємо про словян: «Вони пасуть свиней ніби овець» говорить ібн-Дусте.

З домашньої птиці були вже напевно кури; у словянських могилах знайдено курячі кістки і лушпиння яєць. Деревляни тримали голубів у голубниках.

Товаришем та приятелем людини був уже тоді пес. На похоронах господаря забивали його улюбленого собаку. Але про кота нема ще ніяких згадок.