Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

Вовчухівська кампанія

На артилєрійській перестрілці й льокальних зустрічах стеж та поменчих відділів проминула під Львовом друга половина січня й перша половина лютня. Зате на фронті III корпусу ожила тоді акція противника в напрямі опанування залізничого шляху Хирів—Самбір і самого Самбора. Наступ польської групи полк. Мінкевича на Вовчу Долішню, Блажів Горішній і Чижин, що почався 4 лютня, відбили українські війська з бравурою. Ожила теж акція противника на фронті І корпусу, в околицях Белзця, Угнова, Белза й Кристинополя. Тут то завелися в лютні 1919 р. найбільш криваві й завзяті бої, які знає ціла польсько-українська війна. Тимчасом III корпус УГА готовився до прорвання звязку Львова з Заходом через опанування залізничого шляху на просторі Городок — Судова Вишня. Плян був такий, щоби І корпус одною частиною звязував польські сили на лінії Рава Руська — Белз — Сокаль, а другою скріпив демонстрацію II корпусу на північ від Львова. На випадок успішности акції III корпусу, під Городком — Судовою Вишнею, мав II корпус ударити на Львів. Начальником штабу УГА іменовано тоді, на місце полк. Мишковського, полк. Курмановича, що то розторощив відділи «Групи Буг» під Жовквою.

В половині лютня зайняли українські війська Долиняни, Вовчухи, Бар, Довгомостиська й зближившись до залізничого шляху Львів— Перемишль на віддаль стрілу, примусили противника припинити комунікацію. Дня 20 лютня перестали курсувати поміж Львовом і Перемишлем не тільки звичайні поїзди, але й панцирники. Становище поляків ставало загрозливіше з дня на день, з години на годину.

Та тут прийшла полякам, як звичайно в скрутних положеннях, непередбачена українцями допомога. Антантська військова місія, з французьким генералом Бертелємі у проводі, поставила урядові Західньо-Української Народньої Республики, ультимативне домагання припинити воєнні операції... Як не протестувала проти перемиря Начальна Команда українських військ, що були вже так близько до перемоги, уряд примусив їх до цього. В днях від 25 лютня до 1 березня запанувала на фронті зловіща тиша. Представники Державного Секретаріяту ЗУНР переговорювали безуспішно у Львові про демаркаційну польсько-українську «лінію Бертелємі», військо нервувалося, а поляки збірали сили й засоби до протиофензиви. Досвід з останнім львівським перемирям, яке вирішило упадок українського Львова, повторився тут згідно з випробуваною програмою. Дня 1 березня почалися воєнні операції наново. Зразу перевага й інщіятива удержувалася в українських руках; дня 7 березня вдарили польські війська від сторони Вовчухів на українські позиції в Долинянах, рівночасно рушили від Городка й Черлян у напрямі Ебенау і Стоділок. Витворилася тяжка для українських частин ситуація, але коли по полудні цьогож дня зявився на полі бою Окремий Загін (Гуцульський Курінь) чет. Голинського, положення прояснилося відразу. Поляки відступили, залишаючи в українських руках 350 полонених, 22 скоростріли, 6 гармат, велику скількість припасів і полеву лікарню. Вечером тогож дня загін Голинського зайняв Вовчухи, а ранком чергового дня стацію Родятичі. Рівночасно куріні УСС і коломийські примусили противника покинути Братковичі.

Оперативний плян української Начальної Команди був, у своїй першій частині, виконаний: залізничий шлях на лінії Городок — Судова Вишня опинився в українських руках, звязок Львова з заходом був перерваний.

Залишалося виконати другу половину пляну — зайняти Львів. Ніколи положення українського фронту під Львовом не було корисніше для цього. Львівська залога, звязана операціями під Городком, не могла дати належного відпору українському наступові й перспектива повороту українських військ до Львова ніколи не була більш правдоподібною. Та тут не дописала Начальна Команда. Всупереч свому первісному плянові вона не дала приказу наступати II корпусові на Львів. Вона боялася, що коли українські частини займуть Львів, вони здеморалізуються у великому місті подібно, як це було з військами Директорії, що то 14 грудня 1918 р. увійшли до Києва, а вже 4 лютня 1919 мусіли його покинути під напором більшовиків. Не дала теж Начальна Команда приказу вовчухівській Групі наступати далі поза лінію Судової Вишні. «Пасивність під Львовом і в перемиському напрямку була одним з найбільших промахів Начальної Команди в часі українсько-польської кампанії й саме на рахунок цього промаху треба віднести катастрофальний відворот УГА в травні 1919 р. до границь Надніпрянщини». (А. Крезуб).

Овочі геройської саможертви, безпримірної хоробрости, бравури й завзяття українського фронту, змарнувало оце хитке й нерішуче становище Нач. Команди.