В ОГНІ СВІТОВОЇ ПОЖЕЖІ

Умови Берестейського Миру

Пропамятного дня 9 лютня 1918, на передодні якого центральні держави визнали Українську Народню Республику — самостійною, вільною й суверенною державою, яка є в силі заключувати самостійно міжнародні договори, підписано перший від віків міжнародній акт України такого змісту:

Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина з одного й Українська Народня Республика з другого боку заявляють, що воєнний стан між ними скінчився. Держави, що заключують договір, рішили надалі жити з собою в мирі й приязни.

Між Австро-Угорщиною з одного й Українською Народньою Республикою з другого боку, оскільки вони межують з собою, залишаються ті межі, які існували до війни поміж Австро-Угорщиною й Росією. Далі на північ іде границя Української Народньої Республики, починаючи від Терногороду, в загальних рисах по лінії Відгорай, Щебрешин, Красностав, Пугачів, Радин, Межиріччя, Сернки, Мельник, Високе Литовське, Камянець Литовський, Пружани, Вигонівське Озеро. В подробицях означить цю границю мішана комісія, беручи під увагу етнографічні відносини й вимоги населення. На випадок, колиб Українська Народня Республика мусіла мати спільну межу з якоюсь іншою державою Почвірного Союзу, застерігаються особливі умови.

Звільнення окупованих територій пічнеться негайно по ратифікації договору. Спосіб переведення звільнення та передання звільнених територій означать повновласники зацікавлених держав.

Дипльоматичні й консулярні взаємини між державами, що заключають договір, відновляться негайно по ратифікації мирового договору. Щодо найдалі посунутого обміну консулів з обох боків застережено особливі умови.

Держави, які заключують договір, відмовляються обопільне від заплати коштів війни, цебто від державних видатків на ведення війни, а також від покриття воєнних шкід, завданих державам і їхнім громадянам на воєнних теренах, шляхом військових операцій, включаючи сюди всі, переведені в ворожій державі реквізиції.

Воєнних полонених відпуститься з обох боків до дому, оскільки вони не захочуть дістати дозволу залишитися в чужій державі, або податися до якоїсь іншої держави. Полагодження долучених з тим питань відбудеться шляхом окремих договорів. До дня 31 липня 1918 р. обовязуються переговорюючі сторони постачати обопільно надвижки хліборобських і промислових продуктів. До заключення остаточного торговельного договору, а на всякий випадок по упливі 6 місяців від заключення загального миру, обопільні торговельні взаємини управильнить тимчасова умова, яку можна виповісти протягом шести місяців, від 30 червня 1918 р. починаючи. Ця тимчасова умова усталює обопільні договірні мита, які мали силу до вибуху війни в торговельних взаєминах поміж Австро-Угорщиною й Росією. В ній є також всі важніші точки старого торговельного договору з Росією, оскільки вони мають відношення до України. Крім цього забезпечено вільний перевіз до Азії, а особливо до Персії, що його раніше замикала Росія.

Усталення державних і правно-приватних взаємин, виміна полонених і цивільних інтернованих, справа амнестії, як теж справа захоплених противниками торговельних кораблів, все те усталиться в окремих договорах з Українською Народньою Республикою, які творять значну частину теперішнього мирового договору й, оскільки це можливе, одночасно з ним вступлять у силу.

Умови, заключені цим мировим договором, творять одну, нероздільну цілість...

Як представники уряду Української Народньої Республики, підписали берестейський мир — Олександер Севрюк, Микола Любинський і Микола Левитський. За Німеччину — державний секретар закордонних справ Ріхард фон Кільман, за Австро-Угорщину — Отокар граф Чернін, за Болгарію — президент міністрів Д-р Василь Радославов: з чотирма повновласниками, за Туреччину — великий везир Талат Паша, міністр закордонних справ Ахмет Нессімі Бей та двох повно-власників.

Рівночасно з підписанням явного мирового договору, підписано тайну клявзулю до нього, про долю українських земель під Австрією, такого змісту:

«З ходу ведених переговорів представники Австро-Угорщини й Української Народньої Республики прийшли до переконання, що обидві великодержави кермуються волею жити між собою в тісній дружбі й живих взаєминах.

Признаючи, що ті взаємини скріпляться, якщо меншости, що живуть в обох державах, щодо яких друга сторона є зацікавлена, матимуть повне забезпечення свого національного й культурного розвитку, цісарсько-королівський міністр закордонних справ приймає з задоволенням до відома, що Українська Народня Республика вже створила закони, які забезпечуть права живучих на Україні частин польського й німецького народу, а також права жидівського населення.

І навпаки, уповажнені Української Народньої Республики приймають до відома, що австрійський уряд рішився на основі намірів проголошених його цісарською і королівською апостольською величністю, при його вступі до правління і в його престольній промові, поробити заходи, що розбудовуючи далі існуючі інституції, мають дати тій частині українського народу, що живе в межах Австрії, дальше забезпечення її національного й культурного розвитку.

Для осягнення цеї мети, австрійський уряд предложить обом палатам державної ради проєкт закону, силою якого ті частини Східньої Галичини, де переважає українське населення, будуть відділені від королівства Галичини й злучені з Буковиною в один суцільний, коронний край. Цей замір австрійський уряд має здійснити найпізніше до дня 31 липня ц. р. Австрійський уряд змагатиме всіми засобами, які дає йому конституція до того, щоби цей законопроєкт зискав силу закону.

При цьому існує порозуміння про те, що ця заява творить з мировим договором неподільну цілість і що важність цеї заяви вигасає, якщо не буде виконана якабудь постанова мирового договору.

Цей документ і його зміст мають лишитися тайними»...