Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

В ОГНІ СВІТОВОЇ ПОЖЕЖІ

Четвертий Універсал

Постанова Центральної Ради про те, щоби приняти участь у мирових переговорах з центральними державами не виключала ще згідного співділання української делегації з представництвом більшовицького уряду, що проголосив прінціп самоозначення народів колишньої царської Росії «вплоть до атдєлєнія». Але з моменту, коли українська делєгація заявила, що вона є умандатованим представництвом Української Народньої Республики, яка починає від цього моменту «своє міжнародне існування, втрачене перед 250 роками», стало ясним, що при мировому столі станули центральні держави супроти двох незалежних від себе республик, московської й української; колиж остання оформила своє міжнароднє становище урочистим законоправним актом, що ним було ухвалення й проголошення дня 24 січня 1918 р. IV Універсалу Центральної Ради, дальша координація сил сталася виключена.

Розвиваючи основну думку трьох перших універсалів і витягаючи висновки з становища України в сплеті історичних подій і назріваючих обставин, IV Універсал проголошував Україну вповні самостійною, нівідкого незалежною Республикою. Вимагала цього ясно окресленого становища справа мирових переговорів, перла до нього боротьба більшовиків з українською Державністю. Длятого, щоби мати вільні руки в усталюванні свого міжнародного становища, а наступ більшовиків на «українську буржуазію» та грабіж українського державного майна оформити як справжню війну двох чужих собі й ворожих державних організмів, потрібний був IV Універсал.

«Український Народе! Твоєю силою, волею, словом — читаємо в ньому, — утворилася на українській землі свобідна Українська Народня Республика. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робучого люду! Та в трудну годину народилася воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і нарід. Петроградський уряд народніх комісарів виповів війну Україні. Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоби не допустити до братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградський уряд не пішов нам назустріч і веде дальшу криваву боротьбу з нашим народом і Республикою... Крім цього петроградський уряд проволікає заключення миру й закликає до нової війни, називаючи її «святою». А щоби ні російський ні ніякий інший уряд не ставив Україні перешкод в установленні того бажаного миру, для того, щоби повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми. Українська Центральна Рада, оповіщуємо всіх громадян України:

Від нині Українська Народня Республика стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

З усіми сусідніми державами, а саме Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але жадна з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республики».

В продовженні універсалу перейменовано раду Генеральних Секретарів на раду Народніх Міністрів, якій доручено як найскорше довести переговори з центральними державами до успішного кінця, не вважаючи на ніякі перешкоди з боку якихнебудь частин бувшої російської імперії та вжити твердих і рішучих заходів до оборони й очищення України від московських наїздників. В ньому теж накреслено плян інтензивної розбудови української культури та економіки.

В моменті, коли совіт більшовицьких комісарів відсахнувся від свого первісного гасла про самоозначення народів царської Росії й станув на грунті російської федерації, для якої рішив силою «обєднати український пролєтаріят з російським», коли Франція підхопивши федераційні гасла III універсалу почала грозити Україні санкціями за майбутній сепаратний мир з центральними державами, треба було ясно й рішуче усунути всякі вагання й двозначности, що їх допускали досьогочасні енунціяції українського парляменту й уряду. І це власне робив IV Універсал Центральної Ради.