Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СВЯТОСЛАВ ЗАВОЙОВНИК

Святослав

Ольга в останні роки свого віку вже не княжила сама, а віддала провід у державі синові Святославові.

Це постать найзамітніша і найкраща, найбільш лицарська і благородна між першими володарями київської держави.

Святослав зростав у традиціях, які залишили йому його світлі попередники. Дід його, Рюрик, перший увів варягів у недоступні країни східної Европи, промощував перші шляхи державі, що мала повстати на цих свіжих просторах. Батько його, Ігор, і на Чорному морі і на Каспію шукав для Києва нових доріг розвитку, і так нещасливо поляг у боротьбі з слабим племенем деревлян. Мати, мудра Ольга, вводила його у тайни європейської політики. По своїх предках Святослав взяв у спадщині широкий розмах, відвагу ставити собі далекі цілі, умілість переводити найтрудніші завдання. Плила у ньому варязька кров, але імя мав уже словянське. Одна частина його істоти рвала його до далеких походів, до підбоїв чужих земель і країв, друга вязала його з рідною землею, з Україною, веліла йому бути чутливим на потреби своєї батьківщини. Але головною прикметою його духа була глибока лицарскість. Був він вояком з цілого єства, не уважав на ніякі труди й небезпеки, був безоглядний у боротьбі, але супроти ворога умів виказати благородність і лицарський жест.

«Коли князь Святослав виріс і став мужчиною, почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як леопард і багато воював. Не возив за собою возів, ні казана, не варив мяса, але різав тоненько чи конину, чи воловину, чи дичину, пік на вуглях і так їв. Не мав і шатра, а стелив на сон конячу опону, а в голови сідло. Такіж були і його вояки. А як ішов на котрий край, сповіщав наперед: «іду на вас!»

Так оповідає про Святослава український літописець. Таксамо висловлюються про князя і греки, вороги його, з якими він вів завзяту боротьбу. Боялися грізного князя і ненавиділи його, але все з пошаною висловлювалися про його хоробрість і геройську вдачу.