Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

В ОГНІ СВІТОВОЇ ПОЖЕЖІ

Військова організація

Воєнні фанфари загомоніли над Галицькою Землею в момент її найінтензивнішого культурно-національного й політичного розвитку. Читальні «Просвіти», кружки «Сільського Господаря», торговельно-промислові кооперативи, народні й середні школи, державні й приватні, покрили край густою мережею. Виборча реформа до краєвого сойму гарантувала успішність дальшої боротьби за еманципацію зпід польської гегемонії, справа найвищої школи — університету у Львові входила в стадію реалізації. Національна свідомість і відзивчивість на всі, великі й малі, буденні й далекосяглі питання суспільно-громадського життя, перестали вже бути моральним добром горстки патріотів, а поширилися й закріпилися в масах. Гасло української самостійної держави, ще так недавно кидане як визов задоволеній з себе обивательщині, тепер зискало не тільки на популярности але й належному зрозумінню в масах. Руханково-пожарні по формі, а мілітарні по суті «Соколи» й «Січі» виписали собі те гасло на своїх блакитних та малинових прапорах. Від оснування першого сокільського гнізда у Львові інж. Нагірним в 1894 р. й першої «Січі» у с. Завалю в Снятинщині Кирилом Трильовським в 1900 р. розрослася сокільсько-січова організація до мало не 2.000 (біля 800 сокільських гнізд і 1000 «Січей») товариств, що їм два краєві здвиги у Львові, в 1911-1914 р. підвели справді імпозантний підрахунок сил.

Та оскільки «Соколи» й «Січі» формально залишилися руханково-пожарними товариствами, то вже на кілька літ перед війною, під вражінням безупинних воєнних алярмів повстають у Галичині перші комірки справжньої військової організації.

Вже в 1911 р. організують учні львівських середніх шкіл тайний військовий гурток «Пласт», що поставив собі завданням — теоретичний і практичний військовий вишкіл своїх членів. Згодом пластові гуртки поширилися по краю, а сільська молодь по селах і академічна по містах, бачучи військову підготовку поляків, кинулася й собі закладати потайні суто-військові гуртки й товариства.

Довго краєва й центральна влада, що морально й матеріяльно підтримувала польську військову організацію «Стшелєц» не хотіла допустити до лєгалізації анальогічної української установи. Поміг щойно підступ К. Трильовського, який подав міністерству до затвердження український переклад статуту польського «Стшельца». Статут принято й на його основі відбулися 18 березня 1913 р. у Львові перші збори «Товариства Українських Січових Стрільців»; в томуж місяці закладено перші стрілецькі організації в Косові, Яблонові, Заліщиках і Шешорах. Небаром поширилася стрілецька організація по всьому краю так, що до вибуху світової війни було в Галичині 96 стрілецьких товариств. Звичайно творилися вони як окремі секції при місцевих «Соколах» та «Січах». Провід над стрілецькими товариствами обняв зразу Український Січовий Союз, згодом створено окрему стрілецьку секцію при львівському «Соколі-Батьку», а в січні 1914 р. повстала у Львові студентська організація під назвою «Січові Стрільці II». Це товариство мало вже в липні тогож року 277 членів поділених на 8 чет з самого Львова й деякий воєнний припас. Поза Львовом найкраще розвивалися стрілецькі товариства в Бориславі, Тустановичах, Ясениці Сільній, Сокалі та Яворові.

На другому з черги січово-сокільському Краєвому Здвизі у Львові, дня 28 червня 1914, виступили стрілецькі організації вперве в одностроях і зі зброєю. Ентузіязм громадянства, що побачило в них майбутніх реалізаторів найвищих національних ідеалів, був безмежний.