Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ГАЛИЧИНА УКРАЇНСЬКИМ ПІЄМОНТОМ

Боротьба за український університет у Львові

Одним з чолових культурно-політичних дезидератів західньо-українського громадянства була справа високого шкільництва взагалі, а українського університету у Львові зокрема. Вже в 1817 р. заснував австрійський уряд університет Львові, в якому зразу викладали по латині, а згодом по німецьки. Але вже в 1849 р. повстала на ньому катедра української мови й літератури, яку обняв Яків Головацький, та українська катедра пасторальної теольогії, догматики, катехетики й методики. В 1862 р. поширено український стан посідання на львівському університеті двома катедрами правничого виділу. Університет призначений для потреб краю з перевагою українського населення, був зразу прдуманий як український, згодом утраквістичний, але перевага поляків в уряді й адміністрації накинула йому зчасом чисто польський характер. З таким станом пробували боротися галицькі українці всіми доступними собі засобами. Почалася боротьба з рішення галицького сойму з 11 вересня 1868 р., якою, всупереч волі українських послів, запропоновано на львівському університеті польську мову навчання з тим, що українські виклади мають залишитися на вже існуючих катедрах а в майбутньости заводитимуться українські виклади «вміру можливости та потреби». Цього рішення сойму не апробував цісар й тому на соймовій сесії з 1869 р. при нагоді угодової акції Ю. Лаврівського виринула справа утраквізації львівського університету наново. Вона впала разом з «угодою» Лаврівського, а цісарський розпорядок з 1871 р., касуючи всякі обмеження щодо обох краєвих мов постановляв, що у майбутньому слід покликувати на професорів тільки таких доцентів, що знають обі краєві мови. Неясність розпорядку помогла полякам до заведення такого стану на львівському університеті, що він, будучи формально утраквістичним, був насправді польським, а українські катедри й виклади толєрувалися в ньому, як конечне зло. В таких умовах у допомогу українській соймовій і парляментарній репрезентації, в її боротьбі за український університет, приходить само студенство. Воно починає в 1889 р. активну боротьбу на університетському терені й до самої війни українське життя в Галичині проходить саме під знаком університетської справи. Найзамітнішими перипетіями цеї боротьби були — масова сецесія 600 українських студентів з львівського університету в 1901 р., перші барикади й кровопролив у сутичці українських студентів з польськими в 1906 р., студентські заворушення під проводом Павла Крата в січні й «кривава іматрикуляція» в грудні 1907 р. та завзяті бої української молоді з польською в липні 1910 р., що в них згинув на барикадах студент Адам Коцко. Остаточно постулятова акція українського громадянства й послів та бурхливі а то й криваві маніфестації українського студенства примусили австрійський уряд піти назустріч українським домаганням, щодо створення українського університету в Галичині. Дня 29 падолиста 1912 р. вручив президент австрійських міністрів гр. Штірк президії українського парляментарного союзу проект цісарського патенту в справі закладення українського університету. Та ні цьому проєктові ні пізнішим його модифікаціям не судила доля зреалізуватися. Увага молоді і громадянства повернулася тимчасом на справи куди важливіші як університська. Перспективи збройної боротьби за самостійну Україну розкривалися перед українською молодю чимраз виразніше, вони теж були провідним мотивом резолюцій всеукраїнського студентського конгресу, що відбувся у Львові в липні 1913 р.