Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ГАЛИЧИНА УКРАЇНСЬКИМ ПІЄМОНТОМ

«Народня Рада»

На «змартвихвстанцях», єзуїтській реформі Василіян й нарешті на невдачній місії Куліша, не вичерпуються ще тогочасні спроби осідлання української стихії, що найшла собі вираз у народовецькому русі.

Коли в 1885 р. повстав у Львові центральний виборчий комітет до державної ради, москвофіли відсепарувалися від нього, а новоіменований митрополит Сильвестер Сембратович (20 лютня 1885 р.) увійшов у порозуміння з графом Альфредом Потоцьким і на спілку з ним зааранжував єзуїтсько-угодований часопис «Мир». Редактором часопису став ректор львівської, духовної семинарії о. Олександер Бачинський, а його завданням було «зректися шумного знамени народнього ідеалу» й поваливши народовецьке «Діло», віддати провід національно-політичного руху «людям лагідним і приємливим для високого правительства й поляків»... І справді, парляментарні вибори відбулися під знаком «Мира». До державної ради увійшло трьох митрополичих ставлеників (Ксенофонт Охримович, Корнило Мандичевський та М. Сінгалевич) а тільки один кандидат народовецького виборчого комітету (Василь Ковальський) та один самостійний (о. Іван Озаркевич).

Народовці, побачивши, що їх досьогочасна політична незорганізованість здає їх раз-ураз на ласку політичних противників і їхніх українських прихвостнів, приступили в жовтні 1885 р. до оснований першого по Головній Руській Раді з 1848 р. політичного товариства п. з. «Народня Рада». Ініціятором справи був Юліян Романчук, а довкола нього зібралися всі без виїмку народовецькі діячі. В статуті товариства було сказано, що «Народня Рада» ставить собі завданням розвиток української національности, як самостійної поміж словянськими, окремішної від польської й московської, шляхом реалізації забезпеченої конституцією рівноправности під політичним, культурним, суспільним та економічним оглядом.

В першому універсалі Народньої Ради була навязана нитка традиції з Головною Руською Радою з 1848 р., яку зрадила москвофільська «Русская Рада». «Ставайте до нас, горніться разом! А супроти наших ворогів сказано, що ми не хочемо нікому відбирати його справедливих прав, але хочемо мати свої права, а як стрінемо ворогів, то' за народню справу не злякаємося ані боротьби ані жертві» Покищо працював тільки головний виділ Ради, а щойно в 1888 р. скликано перші загальні збори Товариства, на яких проголошено його політичну програму, що зясовувалася в домаганню національної автономії для українців під Австрією: «Хочемо автономії країв і автономії народів, а доки не позискаємо тої другої не можемо одушевлятися для першої, бо без тамтої перша стає гегемонією».

Для цього Народня Рада, переступивши накреслену колись Юліяном Лаврівським угодовецьку лінію заявила, що «галицькі українці не можуть зрікатися ідеалу патріотів Головної Руської Ради з 1848 р. та що тому мусять настоювати на поділі Галичини на українську й польську».

Цьогож 1888 р. «Діло» почало виходити як щоденник, а народовецький рух увійшов у русло політичної програмовости й організаційної систематики.