Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ГАЛИЧИНА УКРАЇНСЬКИМ ПІЄМОНТОМ

Розклад москвофільства

Симпатії польської шляхти для галицького москвофільства й скріплені «пособія» з Росії, небаром видали цвіт і плід. В 1882 р. перейшло на православя ціле галицьке село Гнилички на Поділлю. Кокетуючий москвофілів краківський «Час» назвав Гнилички «безкровною Боснією», натякаючи на недавнє повстання босняків проти австрійської окупації. Толєроване дотепер москвофільство, поставило австрійську поліцію на ноги. Зимою 1882 р. арештовано у Львові відомого з подій 1848 р. на Закарпаттю Адольфа Добрянського з дочкою Ольгою, замужною Грабар, редактора «Слова» В. Площанського й «Пролома» — Маркова, а на провінції о. Івана Наумовича з сином Володимиром, та багатьох москвофільських діячів в Станиславові, Коломиї та Чернівцях. Слідство послужило матеріялом до славного «процесу Ольги Грабар і товаришів», що відбувся в днях 12 червня до 30 липня 1882 р. Стенографічний протокол цього процесу, це справжня керниця скандалів, багно моральної гнилі, в якому найшлося тогочасне галицьке москвофільство.

Героїнею процесу була Ольга Грабар, дочка Адольфа Добрянського. Він то, хоча був радником цісарського двора й на колишній льояльности до Австрії доробився майна (був власником с. Чертежа на галицько-мадярській границі) вже в 1849 р. познайомився з російськими генералами й високими урядовцями, які переробили цього австрійського урядовця на агента «соєдінєнія» Закарпаття з матушкою-Расєєю. Одну дочку видав Добрянський за відомого російського славіста Будиловича, другу за закарпатського москвофіла Грабаря, що згодом перейшов на московську службу й втягнув до неї свого сина Мирослава. Приїхавши в 1880 р. до Львова, Добрянський зробив свій дім осередком кацапщини, а його внук Мирослав Грабар тоді вже «чіновнік для асобих парученій» при варшавському генерал-губернаторі, почав заходитися над організацією шпійонської ячейки в користь Росії. Робота Грабаря була ведена дуже спритно й може булаб не так скоро викрилася, якби не Наумович, що в розпалі своєї москвофільської дурійки довів село Гнилички до переходу на православя.

Наумович, що поруч Ольги Грабар був другим з героїв названого процесу, подібно як Добрянський почав свою карієру ще в добі Весни Народів, а закінчив на... Гниличках. Вже в «Пчелі» Гушалевича з 1849 р. виступив він з перерібкою одної з Молієрових комедій, а потім давав про себе знати принагідними віршами та популярними книжками. Як священик а відтак посол до галицького сойму й державної ради, він тупцював слідами москвофільських передовиків, поки в 1866 р. не виголосив у галицькому соймі своєї скандальної заяви про «єдінство» галицької Руси з Москвою. Потім, на якийсь час притих, а в видаваному від 1871 р. популярному часописові «Наука» вживав доволі чистої народньої мови й обговорював актуальні політичні та господарські справи, хоча постійно тягнув за Москвою. Процес Ольги Грабар скомпромітував його як платного московського агента, й заставив перейти на православя та виемігрувати до Росії, де він і помер безславно. В цілому була де. людина не без таланту, але слабохарактерна, як і всі його «однодумці».

Третий з «героїв» процесу Ольги Грабар — Венедикт Площанський, що був редактором «Слова» в 1871-1886 рр. був може найчесніший і найбільше заслужений (біля 100 монографій про галицькі місцевости) з цілої компанії, по процесі продержався ще кілька літ у Львові, поки в 1886 р. не виїхав до Росії, де дожив віку як член Археографічної Комісії в Вильні.

Позатим на лаві обвинувачених засіли: Осип Марків, редактор «Пролома», син Івана Науковича — студент університету Володимир, редактор «Родимого Листка» в Чернівцях о. Микола Огоновський, редактор «Приятеля Дітей» в Коломиї Ізидор Трембицький, редактор «Господаря і Промишленника» в Станиславові Апольон Ничай, селянин з Гниличок Іван Шпундер, та міщанин зі Збаража Олекса Залуський.

Усіх обвинувачено в державній зраді, загроженій карою смерти, але за браком доказів тільки деяких (Івана Наумовича, В. Площанського, Шпундера й Залуського) покарано кількамісячною тюрмою за злочин забурення публичного спокою.

Безпосередно по процесі примушено митрополита Йосифа Сембратовича зрезигнувати з митрополії й виїхати до Риму. Закидувано йому «брак енергії в поборюванню православної пропаганди».

Народовецький табор мав нагоду покористуватися вислідом москвофільського процесу, що скомпромітував москвофільство цілковито, але не найшов на це відваги й посередно причинився до того, що москвофільська гангрена не переставала підточувати здорового організму галицького громадянства.