Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УСТРІЙ, ПОБУТ І КУЛЬТУРА ПОДНІПРІВЯ В XVII—XVIII СТ.

Україна в очах чужинців

По правді така висока думка українців про себе була далека від вияву якогось самодурства. Безсторонні чужинці, що, подорожуючи в XVIII ст. по Україні й Московщині мали змогу порівняти культуру обох країв, завсігди віддають першенство Україні. Англієць Джозеф Маршаль, що на прикінці 60-их рр. XVIII ст. побував на Чернигівщині, почував себе там так, як «у першому-ліпшому англійському графстві». Його захоплювала лагідна й привітна українська вдача й гостинність. Чистоту, й огрядність українських хат прирівнював другий англієць — Даніель Клєрк до таких-же в Голяндії та Норвегії. «За столом українського селянина — писав він — більша чистота, аніж за столом у московського князя». Чесність, господарність, привітність та гостинність українців, захоплювала не тільки Клєрка, а всіх чужосторонніх гостей тогочасної України. Німець Готліб Гмелін, що був на Україні в 70-их рр. XV III ст. завважив у своїх «Подорожах», що «українці розмірно побожні, отверті, приступні для кожного, та замилуванні в музиці й співі. Люблять чистоту й тому найбідніша українська хата куди привітніша, ніж найбагатший двір на Московщині».

Тих прикмет, що так захоплювали чужинців, дуже довго не могла затерти й викорінити московська неволя. Барон Гакстгавзен, що подорожував по Московщині й Україні в 40-х рр. м. ст. пише в своїх «Студіях» м. і. таке:

«Українці є противенством москалів. Українець є вдумчивий, запальний, радо згадує минуле свого народу й упоюється спогадами про геройські подвиги своїх предків. Коли його спитати — хто він, то він відповість з радісною гордістю: я козак.

Українці, це поетичний, багатий фантазією народ, й тому легко собі уявити, яка сила народніх пісень, казок і переказів в них збереглася. Вони мають великий талант до мистецтва, а до співу створений в них дзвінкий голос, чутке ухо й память. Гостинність, чистота і дбайливість в утримуванні всього в порядку, відрізнює їх від безсабашности москалів. Непомірно більше, аніж у москалів розвинуте в українців і естетичне почування. Вони мають теж талант до рисунків і малярства. В цілій низці поменчих черт характеру, помічується, що українці мають куди більше змислу для краси, аніж москалі».

Нарешті німецький поет і перший перекладчик українських, народніх пісень Ф. Боденшедт в передмові до своєї збірки п. з. «Поетична Україна», каже:

«Український народ, що хотів оборонити свою свободу перед поляками й москалями, пережив довгу й тяжку боротьбу й нарешті знемігся».

«Та мало в кого є таке привабливе й поетичне минуле, як в українців. Відокремлення лицарських запоріжців і організація українських козаків; їх вожді, від Остапа Дашкевича до Хмельницького; відтак Виговський, Дорошенко, Тетеря, рознузданий Брюховецький з своєю черню; Мазепа, славний на весь світ старець, якого життя є так само загадочне, як кохання дочки Кочубея; вченість київського духовенства, що виявило стільки добродійного впливу на Московщину; лицарськість у характері української аристократії; буйність народу, оце названі тільки по імени елєменти поетичности й принади української історії».

Західня Европа XVIII ст. була теж добре поінформована про політичну вагу Козацької Держави на сході Европи. Її упадок привітала вона як одну з катастроф світової культури. Вже на 1 сторінці нашої книжки навели ми вимовну характеристичку минулого України, з книжки Бенедикта Шерера, що вийшла у французькій мові в Парижі 1788 р. п. з. «Хроніка України й історія Запоріжських Козаків».

В оправданні свого порівняння минулого України з історією греків та римлян, говорить той сам Шерер: «Рим залишив нам свої закони та руїни, Греція своїх поетів і ставники, але по чому ми судитимем козаків, яких нам усе представляли як зрадників, а які не залишили нам нічого подібного з свого минулого, як римляни, щоби знати відкіля вони прийшли, або греки, що розмалювали своє походження всіми принадами мітольогії».

«Українські козаки були спокійним народом, але коли вони завважили, що їх хочуть винищити, вхопили за шаблі. Та чиж обороняючи власну свободу не боронили вони цілого цивілізованого світу перед татарами й перед варварством сходу взагалі?»

Але... «спроби козаків вдержати свою свободу признано повстаннями так, як кожна революція є зла, коли не стане в неї сили для переведення своїх плянів».

«Такто знищено цей народ, а його імя вичеркнуто з світових анналів».

Подібно висловлюється про Україну та її боротьбу з сусідськими зазіханнями творець першої наукової історії України Йоган Хрістіян Енгель (1770-1814). В промові до своєї «Історії України й українських козаків, як теж Галичини й Володимирії», що появилася в Галлє в 1796 р; пише Енгель:

«Україна, під оглядом простору рівна королівству, плодовита й щедро вивінувана природою країна, межева стіна поміж культурною Европою й некультурною Азією, кочовище й входова брама для стільки азійських орд, мандруючих в Европу, вже тим самим заслугує на більшу увагу.

Тепер творить Україна помітну частину великої, російської держави. Але як прийшла вона під Росію? Як воно прийшло до того, що незалежні козаки опинилися під московським ярмом, як це вдалося москалям окайданити козаків, що колись були пострахом турків, татар і поляків? Як це сталося, що місце конституційного, запорученого козакам гетьмана, зайняв губернатор?

Історія козаків мала теж великий вплив на історію: Польщі, Швеції, Семигороду. Без неї не можна уявити собі величі ні упадку Польщі. Наслідники Карла Густава й Карла XII булиб може до сьогодня володіли в Варшаві, Москві й Петербурзі, якби цього захотів був Хмельницький чи козаки Мазепи. І може бувби Ракочій другим Баторієм, колиб його були не спинили козаки в поході 1657 р.

Історія козаків повчаюча сама по собі. Енергія цілого народу як теж поодиноких осіб, що одушевляє нас у греків і римлян, виявляється тут на побоєвищах Білгороду, Корсуня й Збаража, як теж у геройських подвигах Хмельницького й Мазепи. Треба тільки мати таке перо, як мав цей, що так повчаюче й по мистецьки змалював відокремлення Нідерляндів»...

Політичні умови життя змели Козацьку Державу з карти Европи, але створена нею духова культура й традиція обєднала нарешті весь етнографічний простір України в одно й лягла в основу ідеольогії українського Соборного Державництва.