НА ПОРОЗІ ІСТОРІЇ

Доба металів

Деякі вчені думають, що племя, яке витворило на наших землях трипільську чи то «передмікенську» культуру, прийшовши сюди, виперло давніших мешканців на захід. Коли воно помандрувало собі на південь, то виперте відсіля племя первісних тубильців (автохтонів) зайняло назад свої оселі. І цьому то племеневі довелося пережити чи тільки започаткувати «добу металів» на нашій землі.

Правду кажучи, не було в нас так званої «бронзової доби», що в краях багатих на зложжа мідяної руди, замінила камяну добу. Мідь, а за нею бронза (стоп міди з циною) появляється тільки на південно-західніх (Карпати) й південно-східніх (Донеччина й Чорноморщина) окраїнах нашої землі й до того так пізно, що заки поширилося їх уживання вже прийшло їм на зміну залізо.

Найраніші мідяні сокирки, як надзвичайна рідкість, трапляються в нас уже в «мазанках» трипільської культури, нерідко попадають вони й у припадкових нахідках Поділля та Слобожанщини. Аде центральна Україна не має змоги познайомитися з тим рідким і дорогим металем. Вживають його тільки багатії, тай то не в формі ужиткового знаряддя, а більше всього в формі різноманітних прикрас, як гривні, намиста, спряжки й шпильки до волосся. Ужиткове знаряддя і зброя з бронзи це в нас велика рідкість; вона не всилі виперти камянного знаряддя, яке починає спровола наслідувати форми металевого.

Міркуючи по стилевому характері привожених до нас бронзових виробів, можемо прослідити джерела, з яких поширювалися тогочасні культурні впливи на наш край. Ішли вони, в першу чергу, з півдня, з чорноморського поберіжжя, яке тоді вже скупчувало в своїх торговельних центрах продукти азійських та середземноморських країв; тією дорогою діставалися до нас культурні впливи Малої Азії, Туркестану та Персії. Сильні культурно-вимінні звязки єднали наш край з Придунавєм (нин. Угорщина) та з германськими племенами, які жили в безпосередніх звязках з римлянами та кельтами.

Чергова залізна доба, що в західній Европі обіймає останнє тисячеліття до Христа, й ділиться на старшу т. зв. «гальштатську» (від нахідок в гальштатському окрузі Австрії) та пізнішу «лятенську» (від назви одного з швайцарських озер, на якому найшли останки палевих будівель), почалася на Україні доволі пізно й припадає вже на такби сказати «історичні» часи, обняті писаними відомостями про наш край.

Старшій, «гальштатській» культурі, відповідають у нас памятки збережені по скито-сарматських мешканцях нашого краю, що на них помітний вплив культури грецьких кольоній чорноморського й озівського поберіжжя. Згодом, у перших шости сторіччях по Христі, помічуємо характеристичні риси «лятенської» культури в памятках, залишених на нашій землі готами та східніми приходнями до нашого краю. Скарбницями памяток обох культур є могили та похоронні поля; із них найстарші зберегли нам знаряддя новокамяної доби впоряд з бронзовими та залізними.

Памятки гальштатської культури трапляються на Подністрівю в Галичині: тут найдено цінні золоті скарби в ріці Збручі та в с. Михалкові (борщівський пов.) на Поділлі. Памятки лятенської культури стрічаються частіще на Київщині, Поділлі, Волині та в Галичині.

Одні й другі походять із часів, що для їх прояснення маємо не тільки німу археольогічну старовину, але й дуже вимовні, закріплені письмом свідоцтва, а з них слід признати першенство — грецьким.