ПРАВОБІЧНА УКРАЇНА

Коліївщина

В 1768 р. піднялося знову нове повстання, тим разом найгрізніше з усіх дотеперішніх. Безпросвітна панщина й натиск католицького та уніятського духовенства на православну церкву, впарі з зловживаннями розкватированих по Україні військ, викликали кривавий протест. Намісник православного владики Мелхіседек Значко-Яворський, ігумен мотронинського манастиря, вичерпавши всі законні засоби для боротьби за права православної церкви, рішився зорганізувати повстання. Допомогло йому в цьому внутрішнє розладдя в Польщі; проти втручування москалів у польські справи й проти нездарного короля Станислава Понятовського зорганізувала польська шляхта конфедерацію. Центром руху був Бар на Поділлю, провідником Казимир Пулавський. Король, не бачив собі іншого рятунку й попросив москалів на допомогу. В межі Польщі вмашерував московський корпус, під проводом генерала Кречетнікова й обложив конфедератів у Бердичеві.

Загальне розпорядження використали українські повстанці, під проводом Максима Залізняка.

Сам Залізняк, що свою молодість провів на Запоріжжю, вернув відтіля ще весною 1767 р. й ставши ніби послушником у жаботинському, а відтак мотронинському манастирі, на спілку з ігуменом-намісником організував повстання, яке залишилося в народній памяти під назвою Коліївщини. В противенстві до попередніх повстанчих рухів, повстання Залізняка було добре зорганізоване й оперте на гарно підготовленому пляні. Використовуючи замішання в Польщі, Залізняк пройшов з своїм відділом міста Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав і Лисянку, кермуючись на столицю «короленят» Потоцьких — Умань. Скрізь, де тільки зявився Залізняк, народ повставав; селяни винищували шляхту й жидів, руйнували двори й озброєні, хто чим міг, приставали до повстанців.

Умань, велике тоді торговельне місто, з василіянською школою, мала сильні укріплення й козацьку міліцію, під проводом Івана Гонти. Гонта, що поруч Залізняка став другим героєм повстання, подібно як Залізняк був селянського роду. На службі в придворній міліції Потоцьких добрався Гонта двох сіл та став заможною та впливовою людиною. В його особистому інтересі було обороняти шляхту й створений нею лад на Україні. Та коли губернатор Уманя Младанович, вислав Гонту з сотнею проти Залізняка, обізвалася в ньому совість. Не вагаючись, перейшов Гонта до повстанців і разом з ними вдарив на Умань.

Дня 19 червня 1768 р. упала Умань. На вулицях лягло до 2.000 жидівських і шляхетських трупів. Згинув губернатор Младанович, але його дітей вдалося Гонті врятувати. На раді, що відбулася по перемозі, проголошено Залізняка гетьманом, а Гонту уманським полковником. Відновлено старий козацький лад, з поділом краю на сотні й полки; уніятам і католикам залишено — або вернути до православної церкви, або вийти з краю. Здавалося, що вертають часи Богдана Хмельницького. Упевнювали в тому успіхи повстанців на Київщині, Поділлю, Волині й Поліссю, та прихильне відношення до повстання московських військ і взагалі московської влади. Московщині залежало на ослабленню Польщі й успіхи повстання були їй по нутру.

Та коли повстанці, ганяючись за шляхтою й жидами, перейшли турецьку границю та спалили турецьке місто Балту, турецький, кримський та молдавський уряди, загрозили Росії війною, якщо вона не приборкає гайдамаків. Москва злякалася й рішила виступити проти повстанців. Полковник Гурієв з полком донських козаків і піхоти рушив зпід Бердичева на Умань. Гурієв, не маючи відваги виступити отверто, вжив підступу. Завів дружні переговори з повстанчими провідниками й на спільному бенкеті їх арештував. З черги кинулися московські салдати на табор неприготованих повстанців й захопили їх біля 900. Решта розбіглася. Полонених повстанців, що походили з Правоберіжжя віддали москалі польській владі, лівобережців вислали на суд до Києва. Гонта з 846 полоненими опинився в польських руках. По короткому слідстві й суді в с. Кодні біля Житомира всіх покарано смертю. Їх четвертували, садили на паль, вішали. Найлютіше покарано Гонту. З особливою жорстокістю мстався на повстанцях рейментар Стемпковський. Рівночасно московська влада карала повстанців лівобережного походження. 250 гайдамаків засуджено на смерть, але частину їх «помилувано» — їх били кнутом, виривали ніздря, пятнували білим залізом чола й остаточно заслали на каторжні роботи в сибірських копальнях. На Сибір помандрував і Максим Залізняк, де й закінчив життя.

Коліївщину остаточно приборкано, але духа бунту серед закріпощеного селянства Правоберіжжя , ані теж недовіря й підзорливости існуючого тут, шляхетського живла, не придушено. Народ хвилювався постійно, а шляхта, живучи, мов на вулькані, дуже часто виявляла свій переполох жорстокими репресіями. Особливо кривавою була тривога волинської шляхти в 1789 р. Тоді то заарештовано, мучено й навіть повбивано сотні невинних селян, запідозрених у готуванню повстання. Позатим було ще багато місцевих тривог та репресій.