Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ПРАВОБІЧНА УКРАЇНА

Гайдамаччина

Сама назва «гайдамака» й «гайдамаччина», прикладена до правобічних повстанців, подібно, як слово «козак» — турського походження. «Гайде!» — значить стільки, що «тікай», татарське слово «гайда» перейшло теж у тому розумінню до української мови. «Гайдамаками» прозвали правобічних повстанців польські історики кінця XVIII в. й ця назва стала загальною в літературі й народній традиції. Народ звав гайдамаків ріжно — коліями, левенцями, а в Галичині — опришками. Почалася гайдамаччина з поодиничних виступів людей, що не видержавши насильства, почали мститися — убійствами й нищенням майна своїх особистих гнобителів. Алеж хто раз уже пішов у розріз зі законом, немав уже повороту до нормального життя. Таких людей ставало чимраз більше. Тікаючи на Гетьманщину, Запоріжжя, в Молдавію та Туреччину, вони там організувалися й уже цілими, озброєними гуртами вертали до краю — мститися за свої й несвої кривди. Народ бачив у них своїх месників, піддержували їх запоріжці, спочували гетьманці, як на борців за православну віру дивилося на них пригнічене та понижене православне духовенство. Серед таких умов перемінюється гайдамаччина в «безперестанну, організовану війну проти шляхти». (В. Антонович).

Польський уряд, що не розпоряжав майже ніяким регулярним військом, а на ціле Правоберіжжя не мав більше, як чотири тисячі постійного війська, пробував ріжними способами боротися з гайдамаччиною. Спроба зорганізувати наємну міліцію не вдалася. В спокійні часи «міліціонери» тільки те й робили, що грабили спокійне населення, а підчас зустріч з гайдамацькими відділами... переходили на їхній бік. Куди надійнішими виявилися т. зв. «надворні міліції», утримувані коштом поодиноких магнатів. Організовані на козацький лад з селян, звільнених від панщизняних обовязків, були вони ніби тіню скасованої козаччини. Правлючись по козацькому звичаю, обіраючи зпоміж себе отаманів, сотників та осаулів (тільки полковники були наставленими шляхтичами), вони доходять до великих, чотири-пятитисячних корпусів. Здебільша вірні своїм панам, вони всеж таки, в зустрічі з одновірними, гайдамацькими земляками, або бються з ними нещиро, або таки переходять на їхній бік. Герой Гайдамаччини — Гонта, був чейже одним і сотників такої, надворної міліції. Остаточно Польщі не довелося здушити гайдамаччини власними силами й засобами.