Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

УПАДОК ГЕТЬМАНЩИНИ

Скасування гетьманства

На прикінці 1763 р. Катерина викликала Розумовського до Петербурга й «порадила» йому зректися гетьманства добровільно. Безпосередною причиною тої «поради» були заходи української старшини перемінити гетьманство в династичне наслідство, звязане з родом Розумовських. Та й без того Катерина думала про цілковиту ліквідацію гетьманства, «щоб навіть сама назва гетьманів зникла, не то щоб вибірати на цей уряд якусь особу». Розумовський, що в своїй адміністративно-політичній діяльности, постійно кермувався інструкціями з Петербурга й тепер, коли йому запропонували скласти булаву, не осмілився запротестувати. Рік згодом проголошено на Україні царський указ, що ним, нібито для добра України, на місце гетьмана установляється тимчасову Малоросійську Колєгію з чотирьох українців і чотирьох москалів, під проводом президента, а на ділі генерал-губернатора Румянцева. Йому то доручила цариця, спрямувати велитенські багацтва України у всеросійське русло, як теж поволі, але постійно, затирати сліди правно-державної, устроєвої, звичаєвої й культурної окремішности України від Московщини.

Румянцев мав подбати про усправнення українського судівництва й адміністрації, щоб новими порядками прихилити українські симпатії до Росії, а рівночасно, щоб запевнити дохідність з поміщицьких маєтків у користь царського скарбу, мав остаточно прикріпити селян до землі й припинити їх вільний перехід від одного поміщика до другого. Виграючи селянство проти поміщиків і навпаки, Румянцев мав стежити за настроями населення й не допускати до зросту хвилювань проти нового порядку й московської влади. Завдання його було нелегке; багато залежало від його особистого хисту й такту в поступованні.

Коли в 1765 р. зїхав Румянцев до Глухова, він не був уже тут новиком. Маючи здавна великі маєтности на Україні, що славилися своєю зразковою господаркою, Румянцев знав місцеві умови, знав людей і вмів ними покористуватися. Протягом своєї 20-літньої управи Україною зумів він майже вповні виконати ту точку інструкції цариці, що в ній доручувано йому «старатися викорінити серед українців погляд на себе, як на нарід цілком відмінний від москалів».

Йдучи слідами гетьмана Апостола, що для усталення норм землеволодіння перевів у 1729—31 рр. «генеральне слідство про маєтности», Румянцев перевів у 1765—67 рр. нову ревізію землеволодіння, а її висліди створили цілий статистичний архів у поверх 1000 фоліянтів зібраних протоколів, що хоч і не були використані Румянцевом, залишилися неоціненим історичним матеріалом для пізнання економічного стану України в пол. XVIII ст.

З черги перевів Румянцев реформу гарнізонового податку, який з оплат в натурі перемінив на грошеві, по рублеві й дві копійки від хати. Сам великий землевласник, він боровся з безплатними, військовими реквізиціями, а це, підчас турецько-московської війни в 1768-1774 рр. відчула Україна, як велику полегчу. До заслуг Румянцева на Україні слід теж причислити заведення правильної пошти, що єднала Київ та Глухів з визначнішими полковими містами.

Селянство, з одного боку ніби забезпечене перед зловживаннями суду й адміністрації, з другогож боку чимраз більше закріпощуване, нарікало на свою долю, виливаючи свій жаль у піснях, а тільки раз попробувало вийти з стану покірливої резигнації. Турбаївські селяни на Полтавщині, що їх з козаків переведено у кріпаків, зняли повстання, повбивали своїх дідичів й були приборкані щойно військовою силою.

Не виявила теж ділом свого незадоволення новими порядками козацька старшина. Упевнена в свойому упривілейованому становищі, дбаючи про побільшення прибутків з своїх маєтностей і робучої, селянської сили, вона тільки про те й думала, щоби дорівняти в правах російському дворянству а то й поповнити його ряди.

Правда, коли в 1767 р. цариця Катерина скликала до Петербурга представників усіх вільних станів (кромі селян-кріпаків) для складення нового кодексу державних законів, українські депутати використали нагоду для виявлення своїх автономістичних побажань. Їх речником був представник лубенського полку Григорій Полетика, відомий з своїх автономістично-республиканських поглядів, що йому дехто з учених приписує авторство знаменитої «Історії Русів». Та діяльність законодатних зборів не продовжилася довго. Катерина злякалася висловлюваних на них думок, що могли сколихнути підставами російського централізму й припинила їх, ніби через нову турецько-московську війну.

В тій війні станув Румянцев на чолі російської армії, що при помочі гетьманських і запоріжських козаків здобула Крим, Молдавію та Волощину. Колиж акція перенеслася за Дунай, на болгарську територію, Туреччина мусіла рятуватися миром, заключеним 1774 р. в Кучук-Кайнарджі. Тепер признано Росії частину чорноморського поберіжжя, а унезалежнений від Туреччини Крим опинився під російським протекторатом, заміненим в 1783 р. на остаточне прилучення Криму до Росії. Україна відзискала доступ до Чорного Моря й остаточну забезпеку перед татарським хижацтвом, але разом з тим втратило змисл свого існування Запоріжжя — останнє забороло козацьких вольностей.

В многоважному році прилучення Криму до Росії, вийшов один царський указ про прикріплення селян до місць, на яких застала їх остання ревізія землеволодіння й другий, про скасування козацького устрою; десять козацьких полків і три компанійські перемінено на десять полків правильної кінноти, з обовязковою, шестилітньою службою...

Два роки згодом (1785) оповіщено «Грамоту про вільність дворянства», що створювала з колишньої козацької старшини особливо упривілейовану верству, якій віддано на поталу вже цілком закріпощене селянство. Була це не тільки нагорода за дотеперішну льояльність верхів українського громадянства, що виреклися мрій про українську державність і автономію, але й забезпека для царського уряду, що тій верстві вже ніколи не присняться такі небезпечні для московського царату сни. Ще перед тим (1781) перемінено всю територію Гетьманщини на «Малоросійське генерал-губернаторство» з трьома губерніями або намісництвами (київське, чернигівське й новгород-сіверське), що в свою чергу поділені на повіти, були підведені в усьому під загально-російський адміністративний штрихулець. З установ старої Гетьманщини залишився тільки Литовський Статут і Магдебурське Право. Все інше знищено й потоптано; бувало, що нищено таки українськими руками й топтано українськими ногами...