Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УПАДОК ГЕТЬМАНЩИНИ

«Малоросійська Колєгія»

Як не податливим на московські затії виявив себе гетьман Скоропадський, всеж таки, його доволі ліберальне відношення до «мазепинців», тобто однодумців Мазепи, що врешті решт «каялися» й допрошувалися своїх маєтностей, як і постійні заходи гетьмана рятувати хочби одні залишки української державности, викликали недовіря з боку царя. Петро, що вмів приємно усміхатися, гладити словами а нищити ділом, додумався врешті до того, що для забезпечення себе перед «зрадою» замало при гетьмані одного шпіона-провокатора. Для цього поставив він біля нього цілу їх шайку й назвав цю установу «Малоросійською Колєгією». Царським указом з дня 29 квітня 1722 р. створено установу, зложену з шести московських старшин, розкватированих на Україні військ, під головуванням бригадира Степана Велямінова. Колєгія, що їй було дане право приймати й полагоджувати скарги населення на гетьманські суди й адміністрацію, провірювати фінанси й ніби берегти населення перед зловживаннями старшини й поміщиків» була насправді установою, що обмежувала гетьманську суверенність до одного тільки пустого титулу.

Запротестував проти Колєгії Скоропадський. Пробував навіть обурюватися на московську затію й цитувати «статті Б. Хмельницького», що на них покликувався цар, але це не перемінило волі московського сатрапа. Навпаки, сповіщаючи населення України про завдання Колєгії, цар найшов сміливість запевняти, що вона заснована «не для чого іншого, як тільки для того, щоби українського народу ніхто не кривдив, ані неправими судами, ані зловживаннями старшини».

Не переніс уже тої московської нікчемности Скоропадський й кілька днів по одержанні указу про встановлення Колегії, помер дня 3 липня 1722 р. Чотирнадцятилітнє гетьманування Скоропадського пройшло під московським гаслом «прибрання України до рук». Від «канальних робот» і будови Петербурга починаючи, а на Малоросійській Колєгії кінчаючи, була це доба повільного але систематичного касування залишків Переяславського договору, що поєднав Україну з Московщиною. На тлі тієї доби не визначився Скоропадський нічим. Поза випрошуванням дрібних уступок більш щодо форми аніж щодо суті московського натиску, Скоропадський що найбільще зміг злагіднити удари московської нагайки, але відхилити їх від України не міг. Не мав теж особливих симпатій ані серед старшини, ані населення. Проклинаний по всіх церквах «зрадник» Мазепа залишився таки героєм неприборканого українства, в порівнянні з яким, іменем «зрадника» пятнували Скоропадського йогож таки сучасники. У 1715 р. підчас святкування роковин московської перемоги під Полтавою, дворянин полковника Полуботка в Сосниці Федір Стечинський, на запит — чому не пішов до церкви, подякувати Богові за перемогу царя над Юдою-Мазепою, відповів: «Не Мазепа проклятий Юда, а теперішній гетьман тому, що не стоїть за Україну й москалі її роздрапують». По правді Стечинський кривдив Скоропадського; він «стояв за Україну», тільки «не грозьбою а просьбою», а це мало що помагало. На похвалу Скоропадського перед історією залишаться всеж таки документи його потайних звязків з Орликом та участи гетьмана в творенні Орликової Конституції. Не був Скоропадський Леонідом, але й не був Ефіяльтом, за якого вважав його дехто з сучасників та багато пізніших істориків Гетьманщини.