ВИГОВСЬКИЙ І ЮРАСЬ ХМЕЛЬНИЧЕНКО

Бунт Пушкаря

Виговський у внутрішній політиці легковажив вповні сили нижчих кляс, не старався вглянути в їхні змагання і потреби. Тимчасом ривалізація між черню і вищими верствами привела до вибуху народнього руху на соціяльно-політичному тлі. Територією цього руху були полки Полтавщини; Полтавщина була найліпше загосподарена і найзаможніша серед земель України, користала з родючої землі і довголітнього спокою, бо навіть війни Хмельниччини її не займали. На полудні ішла буйна кольонізація, що поширювала культурні области далеко в степи і до московської границі. Нарід почувався тут свобідний, незалежний. Але з початком гетьманства Виговського прийшли зміни, козацька старшина і шляхта, на основі гетьманських надань, стала займати ці простори, накладала на «поспільство» великі данини й повинности, змагала до заведення кріпацтва; особливо важка мала бути управа урядників Юрія Немирича на Ворсклі й самого гетьмана в Гадяччині. Чернь, що вже відвикла від залежности, зараз піднялася проти нових панів. Почалися напади на панські двори, на міщан, грабування купців, — рух спалахнув у соціяльне повстання. Кличі, які підняли повстанці, були: привернення черні т. зв. козацьких вольностей, свобідне варення горівки, вільні лови, рибальство, перехід на Запоріжжя, дальше вибір гетьмана «Чорною Радою».

На чолі руху станув Мартин Пушкар, полтавський полковник з часів Хмельницького, кандидат на гетьманську булаву, людина з невеликою освітою, але дуже амбітна. Разом з ним ішов кошовий з Січі, Дмитро Барабаш. Сили Пушкаря доходили до 40.000; це були козаки з полтавського й лубенського полку, дещо з сусідніх і кількасот запорожців. Особливий розголос добули собі селянські ватаги «дейнеків» (дейнека — дрючок), слабо озброєні, але дуже завзяті.

Виговський спершу думав спинити цей рух мирним способом, шукав порозуміння з Пушкарем і з запорожцями. Але згодом мусів вжити гострих мір. Полтавщину і Запоріжжя окружив бльокадою із вірних військ, щоби недопустити туди зброї і харчів та не дати поширитися бунтам в інші частини України. З початком лютого 1658 р. Виговський вислав на Полтаву два полки, але Пушкар відпер їх зі значними втратами. У травні, на зазив гетьмана, прийшли на Лівобережжя татари; разом з ними Виговський повів свої війська на Пушкаря. Головні бої велися коло самої Полтави, що боронилася дуже завзято два тижні. Дня 11 червня пушкарівці пробували випасти з міста на облягаючу армію; але тут їх окружили і розбили так страшно, що 15.000 лягло на полі бою. Поляг і сам Пушкар. Щоби знищити бунт до коріння гетьман дозволив татарам зруйнувати Полтаву і взяти ясир з цілого полку. Ця домашня війна коштувала Україну до 50.000 жертв у людях.