Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ХМЕЛЬНИЧЧИНА

Берестечко

Хоч Хмельницький уже «одною ногою стояв у Туреччині», не хотів війни з Польщею і пробував по мирному вирішити справу. У листах до шляхти, зібраної на соймики, він писав так: «Мила нам наша батьківська земля, але природжена віра наша мусить бути ще миліша. Ми за неї завсіди радо вмирали. А тепер нам дома насильство діється! Ми нікому не хочемо чинити безправя, тільки своєї власносте допевняємося. З їх милостей (шляхти) хто хоче і як хоче, нехай вірить. Нам до того нема нічого, ми свого, а не чужого домагаємося. Але панове уніяти, що нам гвалтом забрали, нехай повернуть! Не приведіть нас до останнього одчаю! Не примушуйте нас, щоб ми шукали помочі деінде!» Але Ян Казимир рішив уже війну і польські полки рушили на козаків.

Поляки несподіваним нападом захопили Красне (недалеко Бару); браславський полковник Данило Нечай поляг у бою 21 лютого 1651 р. Польські війська пішли дальше, на Винницю, але полковник Іван Богун цілий тиждень боронився завзято і такі втрати завдав полякам, що не були в силі іти дальше. Тоді наспіли на підмогу козацькі полки з Придніпрянщини. Під Липівцем 20 березня прийшло до великого бою; серед польського війська прокинулася паніка, така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі. Хмельницький пішов скорими маршами вперед і дійшов аж до Зборова в Галичині.

У всіх землях, через які переходили козацькі війська, селянство кинулося знову до повстання. Селянський бунт спалахнув навіть на етнографічній польській території, на карпатському Підгіррі, біля Нового Торгу: ватажком виступав там Олександер Костка Напєрський, що називав себе сином короля Володислава IV; була це людина з освітою, зручний демагог, дуже популярний серед селянської маси; але його скоро увязнили і він дав голову під сокиру ката.

Головне польське військо під проводом Яна Казимира рушило на Волинь і Хмельницький мусів також туди повернутися. Оба війська зустрілися під Берестечком. Польський табор усадовився на кращому місці, серед річок і болот, що його добре боронили; Хмельницькому залишилося гірше місце, нерівне, між горбами і лісами, де не можна було розвинути всеї сили. Перші бої були корисні для українців — на полі стрічі полягло до 7 тисяч поляків; ця перемога підняла дуже духа серед козаків. Але несподівано прийшли події, що цілком змінили ситуацію.

Хан Іслам Герей, що прийшов також під Берестечко, від початку не проявляв охоти до боротьби. Засланявся тим, що у татар байрам, піст, то нарікав на невигідне місце боротьби, то на дощі; але ймовірно хан мав якісь зобовязання супроти поляків і тому відтягався від участи у війні. І нараз, коли бої були у повному розгарі, татари кинули свій обоз і пустилися втікати. Хмельницький разом з Виговським пустилися здоганяти хана, але він не тільки не затримався, але просто увязнив гетьмана та писаря і забрав їх з собою.

Козацьке військо, залишене без гетьмана, попало у замішання і переполох. Старшина всіми силами старалася утримати порядок. Провід взяв зразу кропивенський полковник Джалалий, старий друг і дорадник Хмельницького, але не міг добути собі послуху. По ньому з черги гетьманили Матвій Гладкий і Богун. Коринтський митрополит, що був у таборі з численним духовенством, старався також впливати на військо. Але всі зусилля були даремні. Поляки, що дізналися про ці події, рушили наступом на козацький табор. Схвильована маса кинулася до безладної утечі. 10 липня 1651 р. — по трьох тижнях боїв — прийшла остаточна катастрофа: поляки добули козацькі становища з артилєрією, обозами і великим військовим майном.