ХМЕЛЬНИЧЧИНА

Почини повстання

Польська влада на Україні дуже суворо пильнувала постанов ординації 1638 р. і щоби забезпечитися перед новими козацькими рухами, перевела низку гострих мілітарних заряджень. Відбудовано твердиню Кодак, що мала перепинити перехід козаків з волости на Низ. Запоріжжя очищено від повстанчих елєментів. На Січі осаджено залогу з реєстрових козаків під командуванням польських офіцерів. Реєстрових козаків уведено у строгу дисципліну. На спорожнені місця до реєстру приймалися тільки люди певні і віддані Польщі. Козацькі вольности обмежувалися чимраз більше. Місцеві уряди не шанували козацького присуду і намагалися підчинити козаків під свою владу, силували їх до всяких робіт і данин. Козаки ніде не могли добитися справедливости. Комісар запорожського війська Шемберк, що з уряду мав доглядати козаків, пригнітав їх таксамо, як інші урядовці. Коронний гетьман Станислав Конецпольський був здавна ворогом козаччини і старався знищити її в самому корені; гетьманський син Олександер Конецпольський вславився як найбільший гнобитель козаків. Протягом сімох років реєстрові козаки жили у великому ярмі нової ординації.

Аж в 1646 році прийшли для козаччини деякі полекпгі. Король Володислав IV, в останні роки свого панування, став гарячим поклонником христіянської ліги проти турків. Під впливом папи і за намовами Венеції він рішився підняти великий похід на Туреччину двома дорогами, через наддунайські краї і Чорним Морем. До цього походу він задумав ужити і козацькі сили. На королівське візвання в квітні 1646 р. до Варшави приїхали відпоручники реєстрових козаків, військові осаули Іван Барабаш та Ілаш Караімович, а з низової старшини Максим Нестеренко і Богдан Хмельницький. Король прийняв їх на приватній авдієнції, втаємничив у справу війни з Туреччиною, дав доручення збирати військо і обіцяв привернути давні вольности. Як посли вернулися з Варшави, серед козаків почалися оживлені приготування до війни, — козаччина мала надію добути собі наново давнє становище.

Але пляни короля були побудовані на слабих основах, — чужі держави не дали відповідник підмог, польський сойм рішуче відкинув проєкт війни з Туреччиною. На домагання шляхти треба було стримати також козацькі воєнні заходи. Місцеві уряди використали цю зміну, щоби наново почати утиски козаків. Запоріжське військо віднеслося з своїми жалями до Володислава, але король був безсильний супроти шляхти. «Шаблями добувайте ваших вольностей», таку раду короля переказувала козацька традиція.

Козаки заведені у своїх надіях на поправу долі, розярені шляхетським гнетом, кинулися до нового повстання. Осередком організації стали реєстрові полки, що найбільше відчували на собі чужу владу. Від них повстанчі кличі перейшли до козаків, що були виписані з реєстру, — і до всього народу. Зброї поширено так багато, що князь Ярема Вишневецький у своїх підданих на Лівобережжі відібрав кількадесяти тисяч рушниць. Приєдналися до руху також деякі частини польського війська, в яких служили українці, нпр. драгони, що були «з роду українці, з віри греки, з убрання німці». Для агітації послужила легенда про це, що король прийде з підмогою козакам проти шляхти і що він своїми листами заохочує їх до повстання. Під кінець 1647 р. приготування були покінчені; 500 довірених від усіх полків виїхало потайки на Запоріжжя, — на їх чолі Богдан Хмельницький.