Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ XVI—XVII СТ.

Брацтва

Організаційними комірками українського міщанства, що їм було під силу не тільки снувати, але й виконувати сміливі пляни й важкі завдання, були церковні брацтва. Міщанська верства, що втративши державну організацію й незалежність, опинилася по містах серед чужинецького засилля і ніби відірвалася від рідньої маси, призабуваючи на рідню мову й звичаї, всеж таки не кидалася рідньої церкви й гуртуючись довкола неї, доволі скоро попала на властивий шлях культурно-національного, а там і політичного відродження.

Про одно з наймогутніших брацтв на Україні, Успенське у Львові, говорить польський історик Лозінський: «дивна річ — львівські українські міщани, що (в XVI—XVII ст.) здебільша говорили й писали по польськи, одягалися по польськи, навіть в головній фортеці своєї окремішности — Ставропігії — радили й списували протоколи по польськи, на портретах і вотах, на домовинах і гробницях в підземеллях Успенської церкви ставили польські, або латинські написи, ця назверх ополячена Русь не переставала ані на хвилю бути собою й почувала себе наче державою в державі»...

Брацька організація мала за собою глибоку історію й традицію. Первопочини її сягали ще в старі, поганські часи, коли то великі рокові свята й похорони зібрали довкола усвячених місць споріднені з собою (братні) роди на богослужби й ігрища. Звичай цих «храмових» пирів перейшов відтак у христіянські звичаї, набравши тільки інших форм і глибшого змісту. Самі пири, сталися тільки назверхньою маніфестацією обєднання «братчиків во Христі», що взяли на себе опіку над церквою, над власною освітою та фізичним і моральним здоровлям. З церкви було близько до школи, зі школи до книжки й взагалі до книж-нього діла, а там уже до братських шпиталів, захистів і т. д.

Великий вплив на устрій і організацію наших церковних брацтв мали ремісничі цехи, що в них почало організуватися населення міст з хвилею поширення т. зв. магдебурського права. Подібно як у цехах так і по брацтвах почали обовязувати строгі організаційні статути, що окреслювали брацькі права й обовязки. Але коли до цехів могли належати тільки кваліфіковані ремісники-католики даного міста, а вся цехова організація спіралася на професійній виключности й змагала до вдержання означеного числа тих, що могли користати з цехових привілеїв, то українські церковні брацтва, хоч і міщанські в своїй основі, радо приймали до себе й позамісцеву шляхту й духовенство, тобто гуртували у собі все, непозбавлене ще прав, українське громадянство.

Формально, статутові справи і обовязки брацтва зводилися до опіки над церквою, взаїмної брацької допомоги та вдержання, так би сказати, товариського життя. Фактично, в таких брацтвах, як львівське, луцьке, а потім київське, ці права й обовязки були куди ширші. Вони не обмежувалися до самого церковного будинку але до церкви, як установи, та як одинокого заборола української, національної окремішности. Так було, в першу чергу у Львові. Львівське Успенське брацтво, разом з брацтвами цілої низки передміських церков, не спочило, поки не досягло такого, якби здавалося, неможливого в ті часи подвигу, як відновлення галицького владицтва.