Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ XVI—XVII СТ.

«Львівська Русь»

Львів, як наймолодша, але й найбільш многонадійна зпоміж українських, княжих столиць, уже з перших років польського володіння в Галичині, стає оком у голові польської влади. Призначивши йому ролю випадної бази свого напору на схід, Польща окружила його особлив-шою опікою. Тут створено осідок галицького арцибіскупа, на львівському замку сидів «генеральний староста руських земель», тутешньому купецтву облегчено можність скорого збагачення при допомозі т. зв. «права складу», тобто монополю на торговельний транзит поміж сходом і заходом. Усі купці з заходу мусіли виставляти у Львові свій товар на продаж і щойно з непроданою рештою, могли їхати далі. Те саме обовязувало купців зі сходу. Завдяки правові складу, Львів стався вже на прикінці XV ст. справжнім торговельним диктаторо'м, зосередивши в собі торговлю з далеким сходом, Кримом, Молдавією, а почасти й Московщиною. А хоч панами міста були чужинці (в XIV—XV ст. німці, в XV—XVI ст. німці й поляки, від другої половини XVI ст. поляки), то загальний добробут не остався без впливу на українську громаду у Львові. Безпосередно по упадку Української Державности «львівська Русь» принишкла й зійшла на задній плян. Але чим далі, тим вона висше підіймає голову, в там стає грізною конкуренткою для чужинецького можновладства. В 1529 р. уже нарікають львівські німці й поляки, що «Русь позаймала крамниці й місця христіян римської віри»...

По правді, то в колишній княжій столиці найшлося мало місця для автохтонів. У Львові, як каже В. Лозінський, було тоді «мало русинів, але багато Руси. Була вона тут завжди в якомусь дуже скороченому, але тим ціпкішому завязку; в худому, але заєдно спосібному до кільчення зерні, подібному до зерен пшениці, находженої у споконвічних, єгипетських гробницях. Про неї оповідають, що кинута в землю, приймається й росте. Під румовищем давнього, самостійного істнування, так скоро забутого самою Русю, що в її памяти окутувалося серпанком історичної легенди, наче під холодним попелом випаленого багаття, залишалася завжди жива іскра, що її леда сильніший подув міг потушити, але й роздути в полумя».

Під суспільним оглядом займала «львівська Русь» XVI ст. третьорядне становище, в політичному життю була зівсім позбавлена голосу, в єрархії львівських «націй», українці слідували щойно по вірменах, алеж... «коли поза вірменською вулицею не було вже нікого й нічого, то поза «руською» простирався цілий світ, сонний і несвідомий, але засилюючий її усім тим, що прокинулося зі сну». (В. Лозінський).

Вона то, по словам тогочасних літописців «установляла собі конзулів і проконзулів, дивні присяги чинила, від послушенства владі відприсягала, сама собі свої суди й кари установляла, тих що для чужинців працювали, за проклятих мала, до церемоній церковних не допускала й плювала на них»...

Та «львівська Русь», прокинувшись зі сну, вміла себе взяти в руки, вміла станути «одностайно во єдну волю, во єдну раду в той справі, котора ся точить о вольности всего народа руського. А єсли би которий отступовати міл, такового в ненависти совершенно, яко проклятого і декретами духовними, от віри і сполечности руської отдаленого, з каждим часом і на каждом містцу таковим гнушатись, яко отступником і кгвалтовником віри і всеї Руської Речи Посполитої»...

В львівських актах першої половини XVI ст. находимо ще свіжі сліди того, як галицька провінція засилювала львівську Русь. Як то все, що було в ній більш енергійного й підприємчивого тиснулося до Львова, як то працею, ініціятивою й справністю, добивалися багацтва й значіння усі ті українські пришельці з Дрогобича, Вишні, Перемишля, Рогатина, Щирця, Бібрки, Городка та з цілої низки довколичних сіл і містечок.

Тим людям не усміхалося вже ані краківське ані галицьке передмістя Львова, тісно їм було на «руській» вулиці в сусідстві жидівського гета (нин. Зарваниці) й вони чим далі тим численніше пропихаються в ринок, «правим і лівим» добираються до цехів та торговельно-промислових підприємств та імпрез, дотепер доступних тільки католикам.

Щойно скріплена свіжими силами з провінції місцева громада українців, зважилася підняти боротьбу з упокорюючими обмеженнями, накинутими православному обрядові й українській національности.