Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КОЗАЧЧИНА

Северин Наливайко

На чоло козаччини висунувся, по смерти Косинського, новий ватажок. Був ним сатанівський міщанин Северин Наливайко. Впікся йому в печінки власник місточка Гусятина Калиновський, що по словам самого Наливайка, в листі до польського короля, його батькові «без усякої причини полатав ребра й тим його зігнав зі світу»...

Северин Наливайко, що його старший брат Дамян вславився, як член т. зв. «острожського гуртка» українських учених і письменників, почав свою військову карієру від служби в міліції князя Острожського. Був він гарний та ставний з вигляду і талановитий. Як пушкар князя Острожського приймав участь у розгромі Косинського під Пяткою. Але тяга до козацької вольниці заставила його покинути княжу міліцію та перейти до козаків. Як козацький отаман виступає Наливайко вже в 1594 р. й громить турків на нижньому Дністрі. Мав він тоді під собою півтретя тисячі козаків, переважно селян-утікачів, озброєних чи не за ті дукати, що їх віз козакам папський посол Комулович. Командуючи власним загоном, Наливайко злучився з низовими козаками, з кошовим, Григорієм Лободою, на чолі.

Осінню 1594 р. рушили обєднані війська Наливайка й Лободи на Молдавію. Разом було їх до 12 тисяч, з артилерією, під 40 хоругвами, що між ними були й хоругви, прислані цісарем Рудольфом II і архикнязем Максиміліяном.

Перейшовши Дністер над Сорокою, козаки розгромили молдавського господаря Арона, здобули Ясси й попустошили околицю. Арона примусили вони виломитися зпід турецького підданства й скласти чолобитну присягу цісареві. Про перемогу й акт присяги, що її відібрав від господаря сотник Демидович, повідомив Наливайко короля.

В черговому році, на спілку з Ароном, попустошили козаки околиці турецьких городів —Тягані, Білгороду й Кілії, почім вернули на Брацлавщину. Світла перемога Наливайка й Лободи, хоч і не була по нутру польській владі, всеж таки не перешкодила їй покористуватися козацькими успіхами. Коронний гетьман Ян Замойський, пішов з військом на розбиту козаками Молдавію й, прогнавши з престолу Арона, посадив на ньому молдавського боярина Єремію Могилу, що піддався під польську опіку. Козакам звелів Замойський вертати на Низ, але вони його не послухали. Упевнені в своїх заслугах для польської політики, вони розкватирувалися по шляхетських маєтностях Поділля, і як це було звичаєм польських військ того часу, зажадали «стації» тобто прохарчування. А що подільська шляхта не спішилася харчувати козаків по доброму, Наливайко брав те, чого потребував, силою. Під тим оглядом не різнився він нічим від коронного польського війська, що не могучи добути свого «правим» завсіди здобувало собі прожиток «лівим». Тількиж те, що було дозволене коронним військам, не могло стосуватися до козаків. Пани-шляхта дивилися на козаків, як на бунтівників, що виломалися зпід накинутих їм панщизняних обовязків й не могли спокійно дивитися на те, як ті вчорашні панщизняки, очайдушною сміливістю й лицарством духа, здобували собі не тільки славу й незалежність, але привілеї, що дотепер прислугували тільки шляхті. Збіглася шляхта до Брацлава, думала розігнати козацькі ватаги, але Наливайко її випередив. Порозумівся з брацлавськими міщанами й розгромивши шляхетське ополчення, захопив Брацлав.

Осінню 1595 р. рушив Наливайко на Угорщину, а відтіля на Волинь та Білорусь. Скрізь він вибирав собі силою «стацію», що її відмовили йому по доброму. Вертаючи з Білорусі, Наливайко пограбував маєтности луцького владики Кирила Терлецького ніби за те, що він, як один з перших, покинув православя й пристав на унію з Римом. З тою хвилиною, до соціяльних гасел видвигнутих кззаччиною, приєдналося гасло релігійної боротьби. Козаччина переступила черговий ступінь свого розвитку. З Наливайком не було Лободи. Від першої зустрічі недолюблювалися отамани; Лобода, Що придбав собі маєтність на київському Поліссю й проводив регулярним, козацьким частинам, старався жити в мирі з шляхтою й духовенством, та дуже часто заявляв, що не має нічого спільного з «наливайківцями», що їх не признавав справжніми козаками, а втікачами зпід панщизняного ярма, бунтівниками. Тому, відбувши з Наливайком удатний похід на Молдавію, він розійшовся з ним. Коли Наливайко шугав по Волині й Білорусі, Лобода розташувався в Овруччині, де теж, волею й неволею вибірав «стацію».

Господарка Наливайка на Поділлі, Волині й Білорусі, а Лобиди на київському Поліссю, вивела нарешті польську владу з терпеливости. Злякавшися загрозою відірвання тих частин України від Польщі, вона напустила на козаків коронного гетьмана Станислава Жолкевського.

Весною 1596 р. рушив Жолкевський в похід проти козаків. Військо мав з собою добірне й знамениту артилерію, а сам був непоганий полководець. Правою рукою в нього був Кирик Ружинський, шляхтич, що ще недавно «козакував» й знався на козацькій, боєвій тактиці та «фортелях». В першу чергу натиснув Жолкевський на Наливайка. Гонючись за ним прискореним маршем, допав його під Прилукою, на Поділлі. Але Наливайко, бачучи перевагу Жолкевського, не дав себе примусити до битви. Через уманські ліси пішов дорогою на Корсунь і під Білою Церквою зєднався з запорожцями, що мали добру артилерію й непоганого кошового — Шаулу.

Розбивши передові частини Жолкевського, що їм проводив Ружинський, козаки рішили переступити Дніпро, не бажаючи Собі зустрічі з головними силами Жолкевського. Але Жолкевський догнав козаків на переправі, та в околиці Трипілля, на урочищі Гострий Камінь, примусив до битви. В бою стратив кошовий Шаула руку і замісць нього козаки обрали гетьманом Наливайка. Даремне окровавився Жолкевський, наступаючи на козаків. Обвівши себе табором, козаки витримали наступ, а потім, блискавковим випадом, примусили Жолкевського відступити до Білої Церкви. Тут він зупинився й післав по підмогу.

Козаки тимчасом перейшли спокійно Дніпро. В Переяславі зібрали раду й, невідомо чому, скинули Наливайка, вибіраючи гетьманом Лободу. Це мало свій поганий вплив на дальший розвиток подій. Серед козаків запанував переполох і різноголосиця — скинувши Наливайка, самі не знали на яку ногу ступити. Одні радили перейти на московський бік і віддатися під протекцію царя, другі дораджували протекцію кримського хана, треті готові були піддатися Жолкевському. Найбільше мороки було з т. зв. городовими козаками, що маючи маєтки, жінки та дітей по правому боці Дніпра, виявили найбільше малодушности. Та поки козаки радилися, Жолкевському прийшла підмога з Польщі та Литви й він рушив на козаків.

Даремне пробували козаки перешкодити Жолкевському в переправі через Дніпро. Козацька фльотиля, під проводом отамана Підвисоцького, мусіла уступити перед огнем гармат Жолкевського. До нічого теж не довели переговори з Жолкевеьким. Він вимагав видачі ватажків, а на це козаки не могли погодитися. Лобода перейшов у степи Полтавщини, але Жолкевський погнав за ним і окружив на річці Солуниці, під Лубнями. Здеморалізовані польською перевагою козаки, завели поміж собою сварки й бійки. В одній з них згинув Лобода. По ньому обрано гетьманом полковника Кремпського. Наливайка далі залишено в тіни.

Дня 16 травня 1596 р. почалася двотижнева облога козацького табору. Як не шаліла польська артилерія, як не кривавилися польські частини в безупинних наступах, не могли нічого вдіяти. Козаки відбивалися завзято, дарма, що на 6000 боєздатної залоги, було в таборі стільки жінок і дітей, що тікали з хуторів та зимовиків, разом з козаками. Почався в таборі голод, кинулися хвороби. Але козаки не здавались. Тримало їх козацьке завзяття, й надія на підмогу отамана Підвисоцького, що справді плив Дніпром на байдаках з Запоріжжя. Бачив це Жолкевський й, випереджуючи злуку козаків Підвисоцького з обложеними, наказав безоглядну, гарматню канонаду. Два дні ревіли польські гармати, два дні косили кулі все, що живе найшлося на їх дорозі. Не помогло завзяття, не помогла погорда життя і смерти. Над табором замаяла... біла хоругва. Козаки здалися на ласку й неласку переможця.

Наливайка, Шаулу й ще кількох козаків заковано в кайдани. Забрано 20 гармат, хоругви й клейноди. Переможці кинулися на переможених — лягло їх трупом кілька тисяч. Тільки Кремпському з 1500 козаками вдалося вирватися з табору й втекти від смерти й неволі.

Жолкевський вернув у Польщу переможцем. По дорозі до дому зупинився у Львові. Тут страчено кількох козацьких ватажків. Наливайка повезено у кайданах до Варшави. Тут його страчено 11 квітня 1597 р. Сучасники оповідають, що згинув Наливайко в страшних муках — його мали живцем спалити в мідяному биці. Варшавський сойм проголосив козаків «зрадниками і ворогами батьківщини», що їх треба винищити з корінем. На тому закінчився сміливий райд Северина Наливайка по шляхетських маєтностях...