ПИСЬМЕНСТВО Х—ХIII СТ.

Загальний погляд на письменство княжої України

Устна словесність дохристіянської України, що її відгомонами живе український фолькльор до нині, була першим проявом нашої поетичної творчости. Придушила її й виперла з обходу висших верств народу візантійська, христіянська література.

Візантійсько-болгарські богослужебні книги, тексти св. Письма, апокрифи, книги з ділянки астрольогії, географії, збірники виїмків з античної й східньої, але христіянізованої науки йфільософії, лягли в основу нашої оригінальної, літературної творчости.

Почало її проповідництво, що в творах Іляріона, Кирила Турівського й Клима Смолятича, досягло високого рівня. З черги зявилося незрівняно «Поучення» Мономаха, подорожні записки Данила-паломника та збірка притч і афоризмів Данила Заточника. Література отрясається з пут церковщини, йде на службу ідеалам збірного і індивідуального життя.

Збірним зусиллям цілої низки духовних і світських письменників та політиків, повстає наш найстарший літописний кодекс. Історична наука, устна словесність, літературна творчість і публіцистика, подають собі дружню руку для створення виїмкової в свойому роді книги для пізнання всіх ділянок культурно-національного й політичного життя княжої України.

А на самому вершку духового життя, наче брилянтове закінчення золотої діядеми староукраїнської культури, виблискує всіма красками веселки «Слово о полку Ігоревому».

Щасливо збережений памятник найвищого рівня поетичної творчости, є для нас тільки акордом могутнього культурного підйому, що його трагедія почалася над Каялою, а закінчилася над Калкою...