Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЛОВЯНИ

Племя

Рід був найменшою клітиною давного громадського устрою; вищим проявом громадського життя було племя. Але що таке племя, це річ не цілком ясна. Давній літописець подав нам імена різних племен, старався описати їх обичаї, але не зумів виразно сказати, чим саме було племя, яка була його суспільна структура. Нині можемо про це висловлювати тільки здогади.

Людей приналежних до племени лучили три головні прикмети: спільне походження, обичаї і територія.

Деякі племена зберегли традицію спільного походження. Так нпр., радимичі називали своїм предком якогось Радима, вятичі виводилися від Вятка. Радим і Вятко могли бути старшинами своїх родів і ці роди потім розрослися розійшлися в різні околиці, але збереглася память, що вони походять від спільного предка, і від імени цього предка вони прийняли свою назву.

Літопис зазначує виразно, що племена відрізнялися від себе звичаями й обичаями: «мали обичаї свої і закони батьків своїх і передання, кожне свій звичай» — каже літописець. І оповідає про спосіб життя полян, сіверян, деревлян, їхні звичаї, подружжя і т. д. Такі племена, що відрізняються етнографічними прикметами, маємо ще дотепер у Карпатах: гуцули, бойки, лемки різняться від себе ношею, способом господарства, будовою осель, різними обрядами, говором, піснею; уважаємо їх окремими племенами. Також на Поліссі, над Припяттю, збереглося племя поліщуків зі своїм окремим способом життя. А навіть і по рівнинах, де народній побут скорше зміняється, можемо ще відрізнити окрему ношу й звичаї чернігівців, полтавців, подолян і т. д. Давні племена відрізнялися від себе різнородними етнографічними прикметами, але ці прикмети виступали різкіше як тепер, бо поодинокі племена жили далеко від себе, рідко з собою стрічалися і кожна околиця могла зберегти свої окремі обичаї. Ще нині нераз подоляни жартують з підгірян, висмівають їх звички; бувають також легкі непорозуміння між придніпрянцями та галичанами, але ці різниці не перешкоджають у тому, щоби сини одної землі почувалися одним народом. У давні часи було інакше. Літописець, як ми бачили, рішуче осуджує обичаї сіверян і деревлян і уважає їх за дикунів; з його слів бє погорда й майже ненависть до людей, які мешкали в недалекім сусідстві від Києва; племінні різниці були такі різкі, що племена ставали проти себе, як окремі ворожі народи.

На відчуження племен впливали також географічні причини. Кожне племя займало відокремлену географічну країну; звичайно над більшою рікою: деревляни над Припяттю, дуліби над Бугом, сіверяни над Десною, поляни над Дніпром. Великі пущі й багна відділяли неперехідними перешкодами навіть близько до себе положені околиці; кожне племя жило немов за недоступним муром і розвивало своє самобутнє життя.

Україна в ці давні часи виглядала як мозаїка, складена з різнородних і різнобарвних етнографічних територій, — лежали окремі, незвязані землі, чекали на сильну руку, що зведе їх у одну цілість.