ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Смерть Войшелка

Коли син литовського князя Мендовга Войшелк, покняживши в своїх білоруських волостях (1264-1267) пішов спасати душу в монастир, а свої землі передав Шварнові Даниловичеві, Лев запалав гнівом і жадобою відплати.

«Під той час — оповідає літописець — прислав Лев до Василька посла з такими словами: «Хотів би я зійтися з тобою, аби притім був і Вой-шелк». Василько післав по Войшелка на страсному тижні, кажучи таке: «Прислав до мене Лев, аби ми разом зїхалися, а ти не бійся нічого». Войшелк боявся Льва і не хотів їхати, але на Василькову поруку приїхав у світлий тиждень до Володимира й пристанув у манастирі св. Михайла Великого. Німець Мархолд запросив до себе всіх князів — Василька, Льва і Войшелка на обід. Почали пити й веселитися. Напившися, поїхав Василько додому спати, а Войшелк вернувся до манастиря. Сюди приїхав за ним Лев і почав говорити Войшелкові: «Куме, напиймося по чаші вина!» Й почали пити. А діявол, що ніколи не хоче добра людському родові, вложив у серце Львові, щоби він убив Войшелка з зависти за литовську землю, що її дістав брат Шварно, а не він»...

Злочин доконаний Львом з надуми чи на підпитку, остався такій злочином і грубим політичним промахом. Вигляди на тривке приєдінання білоруських земель до Галицько-Волинської Держави пропали. Сам Шварно «княжив літ небагато» (1267-1269) а по його смерти Загорнув Войшелкові волости великий князь Литви Тройден. Він зіаприязнився зразу з Львом Даниловичем проти Володимира Васильковича, але згодом почав ворогувати з обома. Знаємо, що Лев кількакратно воював Литву, чи то сам чи напускаючи на неї татар (1273,1275, 1277). Але поза остаточним приборканням ятвягів, що його перевів Лев спільно з Володимиром Васильковичем, не досяг він більших успіхів на Литві.