Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Бій під Ярославом

Почувши про новий похід Ростислава, Данило вислав частину війка з дворським Андрієм під обложений Ярослав, а відтак пішов сам з повними силами і Васильком. Прийшло до бою під Ярославом; блискуча перемога Данила раз на все закріпила становище Романовичів, як неподільних володарів Галицько-Волинської Держави.

По словам літописця, Ростислав, ще заки виступив до бою, нахвалявся перед своїми, що якби він побачив де Василька чи Данила, зараз би наскочив на них: «Хочби з десятьми воями, а поїхав би на них!» Але Ростиславові не суджено було перемогти. Для піддержання духа в рядах, він улаштував перед битвою лицарський турнір. В двобою з якимсь Воршем упав під Ростиславом кінь, він викрутив собі рамя й «це знамення було йому не на добро»... як пророчить літописець. Зате куди краще «знамення» показалося військам Романовичів. Коли вони підїхали до Сяну й позіскакували з коней, щоби одягти на себе зброю, «налетіло хмарою багато вірлів та круків; вірли клекотіли й плавали та кидалися в повітрі як ніколи передтим; і це знамення було добре».

Попереду Данилових полків виступили половці. Вони заскочили стада Ростиславового війська без охорони, але не маючи на те приказу Данила, не рушили обозу противника. За половцями посувалися полки Данила й Василька. Був тут теж маленький Лев Данилович, під опікою хороброго боярина Василька. Почав бій дворський Данила Андрій. Він вирвався попереду, натискаючи списами. «Зломилися списи і був гук, як від грому. З обох боків упало багато людий з коней і згинуло, багато теж було ранених від сильного удару списів». Вже почав дворський знемагати, але Данило післав йому свіжий відділ на підмогу й він не віддав позиції. Тимчасом поляки наперли на полк Василька, а мадяри, з «гордим» Филею на чолі станули в запасі; Филя насміхався з військ Романовичів: «Русь скорі до удару, але треба тільки витримати їх натиск, бо вони невитривалі на довгу битву».

Недовго вдержався Филя в запасі. На нього наскочив сам Данило й примусив до битви. Був момент, у якому Данило ледви вирвався з мадярських рук, але він скоро добувся з небезпечного місця, й ударивши якогось мадяра списом, збив його з коня й убив на місці. Маленький Лев теж зламав свого списа об самого воєводу Филю. Данило впорядкував свій полк і натиснув на Филю з силою, що її мадяри не витримали. Розбиті почали тікати, а Данило захопив хоругов Филі й тутже роздер її надвоє. В погоні через глибокий яр Данилові війська товкли мадярів без милосердя.

Негірше справився й Василько з поляками. Хоч вони нахвалювалися прогнати українські війська «на великі броди», хоч як грімко співали «кірієелєйзон», то Василько розбив їх, а Данило міг, по своїй перемозі над мадярами, тільки слідкувати за хоругвою Василька, що гнала за поляками.

Небаром поле опустіло. Герої дня — Данило і Василько пристанули на могилі під містом й дивилися, як їхні війська кінчають ворогів. Привели до них і самого Филю. А хоч як він тепер складався, Данило не витерпів і вбив його власною рукою. Забагато бо лиха накоїв той мадяр українській землі. Згинув теж «лихий ворохобник землі» боярин Володислав, що накладав з мадярами.

До півночі тривав ще гамір і суєтня на побоєвищі. Одні одних шукали. Потім побідники вернулися до Холму.

Ярославська битва була останньою перемогою Романовичів у боротьбі за цілість Галицько-Волинської Держави. Смерть «гордого» Филі стала символом перемоги над зовнішнім ворогом так само, як смерть боярського ватажка Володислава була осторогою для боярської тічні, що вже закінчила свою ролю.