Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ГАЛИЧИНА І ВОЛИНЬ

Володимирко

По смерти обох Ростиславичів розпалася Галичина на чотири княжі уділи й погрожувала небезпека її політичного розпаду. Але тут повторилося те саме, що діялося на Подніпрівю в часах переваги старшинного права наслідства над отчинним. Поміж наслідниками Ростиславичів найшовся, на щастя, меткий і талановитий «збирач» галицьких земель — Володимирко Володаревич, що не допустив до політичного розпаду Галичини. Про те, як жили та як правили своїми волостями Васильковичі, ми не знаємо майже нічого. Дуже можливо, що вони не дорівнювали свому батькові й тому залишилися в тіни. Куди більше знаємо про Володаревичів.

Зразу жили вони в згоді, а навіть ходили разом на Польщу. Але десь біля 1126 р. почалася поміж Володаревичами боротьба. Правдоподібно причину до війни дав Володимирко: за Ростиславом, проти Володимирка, заступаються Васильковичі та Мстислав Мономахович Київський. Володимирко забезпечив собі мадярську допомогу. На самому передодні братньої міжусобиці, коли Ростислав був уже готовий до походу, а Володимирко не міг діждатися мадярських полків, були спроби вирішити справу мирним шляхом. Відбувся навіть зїзд князів у Щирці, але з переговорів нічого не вийшло. Тоді почав Ростислав облогу Володимиркового Звенигороду. Облога не повелася, та про дальшу боротьбу братів поміж собою ми не маємо певних відомостей. Правдоподібно сили обох були рівні й не було іншого виходу, як угода.

Володаревичі задержали свої волости, а коли в 1130-их рр. Ростислав помер, то Володимирко перейняв перемиський стіл, а син Ростислава Іван засів у Звенигороді. Іван Василькович княжив тоді в Галичі, а Юрія мабуть не було вже на світі.

В 1141 р. помер Іван Василькович Галицький, а Володимирко загорнув собі його волость та переніс до Галича свою столицю.

Почувши себе паном більш аніж трьох четвертин Галичини, Володимирко задумав позбутися ще й Івана Ростиславича Звенигородського. З свого боку Іван теж не дивився приязними очима на свого дядька й шукав нагоди, щоби здихатися його грізного супірництва.

Зимою 1145 р. виїхав Володимирко з Галича на лови в околиці Тисьмениці. Ждали цеї нагоди галичани, що накладали з Іваном Ростиславичем проти Володимирка й закликали його до себе княжити. Іван зявився зараз у Галичі й почав приготування до війни з Володимирком.

Два тижні облягав Володимирко Галич; третього тижня виступив Іван з Галича й ударив на військо Володимирка. Але в розпалі боротьби Іван загнався за далеко й Володимирко відтяв йому відворот до міста. Ця тактична помилка рішила долю Івана, а разом з нею й долю Галичини. З останками дружини втік Іван Ростиславич на Пониззя, а відтіля до Києва, де княжив Володимирків противник Всеволод. Тимчасом галичани оборонялися самі ще цілий тиждень, але врешті мусіли піддатися. Володимирко зайняв Галич й покаравши бунтівників, забезпечився на становищі неподільного володаря всієї Галичини.