ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Похід Романа на половців

Почувши про те Роман, зараз виправився проти Рюрика й обложив його в Овручу. За ціну того, щоб Рюрик зірвав союз з Олеговичами й відстав від половців, Роман вернув йому Київ, а в осени тогож року пішов з Рюриком, Ярославом Всеволодичем переяславським і ще декількома князями на половців. Похід удався, але по дорозі з нього Роман розсварився чогось з Рюриком, арештував його й відіслав до Києва, де звелів постригти його в черці. Рівночасно звелів постригти жінку й доньку Рюрика (свою жінку), а його синів Ростислава й Володимира забрав з собою в Галичину. Щойно після заходів Всеволода Суздальського Роман звільнив Ростислава й посадив його в Києві. Забезпечившися в той спосіб на сході, Роман розвязував собі руки в західній політиці, але несподівана смерть Романа в боротьбі з поляками під Завихостом (в червні 1205 р.) припинила дальший розвиток подій.

На вістку про смерть Романа, покинув Рюрик манастир і засів на київському столі; поєднавшися з Олеговичами, рішив завоювати собі спадщину по Романі, що залишив двох синів-підлітків Данила й Василька. Перший похід Рюрика й Олеговичів зліквідував угорський король, що обсадив Галич своєю залогою, але на другий рік займають Галичину Ігоровичі (Володимир, Роман і Святослав). На якийсь час захоплює Київ Всеволод Чермний, що загорнув собі й Переяслав. Проганяє його відтіля Рюрик, але відтак приходить між ним і Всеволодом до угоди. Чермний залишається в Києві, Рюрик у Чернигові.

Колиж у 1212 р. вмирає Всеволод Суздальський, припинюється з ним і вплив суздальської півночі на українську політику. Три роки пізніше вмирає Рюрик, Ростиславичі проганяють з Києва Всеволода Чермного й садять тут зразу Інгвара Луцького, відтак Мстислава Романовича, але на це вже не звертають ніякої уваги інші князі. Тепер уже стають безспірними політичними центрами — Володимир над Клязмою для північно-східніх територій колишньої держави Володимира і Ярослава та Галич, якому за Данила підчиняється й «мати городів українських» Київ. В міжчасі приходить монгольська навала, що й становить переломову дату в політичному устрою Східньої Европи. На її мапі стає Київ глухим провінціяльним містом з одними тільки спогадами й румовищами своєї колишньої величі.

Яскравою картиною того, на що звелося політичне життя Київської Держави в останньому столітті її існування (1146-1246) можуть нам послужити сухі числа: за одно століття переходив київський стіл з рук до рук — 46 разів! При тому княжило тут 24 князю з 7 ліній і 3 династій. З того один князь «вокняжувався» на київському столі 7 разів, пятьох засідало по 3 рази, вісьмох по два рази. Найдовше, бо 13 літ продержався один князь, один княжив 6 літ, двох по 5, трьох по 3 роки, сімох по два роки, трицять пятьох не княжило в Києві довше, як рік, а то й ще коротше. Не диво, що серед такої мінливости князів на київському столі не могла тут закріпитися якась державотворча система, крім цього терпіла на тому духова й матеріяльна культура народу.