Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Мстислав Ізяславич

Як тільки Ростислав помер, князі покликали на київський престіл волинського князя Мстислава. Робили це з певним вирахуванням: за свою невтральність сподівалися від Мстислава особливо щедрого наділення уділами, а коли в тому розчарувалися, почали нову «коромолу» проти свогож таки вибранця. Але Мстислав зумів доволі скоро приборкати невдоволених і підняти ідею боротьби з половцями, що в ті часи була найпекучішою вимогою української політики.

Вже на самому початку 1168 р. відбув він перший похід у половецькі степи, що зустрівся з великим захопленням українського громадянства, як і кожна спроба князів оборони української землі перед зовнішнім ворогом. Найкраще ілюструє тогочасні настрої літописець, що говорить м. ін.: «І вложив Бог добру думку в серце Мстислава Ізяславича, що всім серцем бажав добра українській землі. Скликав він свою братію й порадившися з нею, сказав: Братя! Зжальтеся над українською землею! Над своєю отчиною і дідизною, що з неї кожного року забирають поганці христіян у свої кочовища. Вже нам займають грецький, солоний і залозний шлях. Чи не кращеб нам братя, піти слідами наших батьків і дідів і придбати собі слави?»

Промова Мстислава впала на добрий грунт; князі пішли справді гликим походом проти половців, а через рік улаштували чергову демонстрацію для охорони українських купецьких караван, що простували на Україну з півдня і сходу.

Але з тих походів не було Україні великого добра. Ще гірше, з їх приводу почалися поміж князями сварки та інтриги, які виключали можливість дальшої протиполовецької акції. До вибуху нової отвертої війни прийшло з приводу Новгороду, відкіля новгородці вигнали Ростиславового сина й запросили до себе котрогось з синів Мстислава. Мстислав дав їм свого сина Романа й це привело до війни поміж ним і союзом Ростиславичів з Андрієм Юрієвичем Боголюбським.