Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЯРОСЛАВИЧІ

Перемога над половцями

Як тільки втихли княжі міжусобиці, все що жило й хотіло жити на Україні, повернуло увагу князів на половецьку небезпеку. «Не губіть української землі!», кличе раз ураз літописець під адресою князів, «а зберіться разом і йдіть проти половців, поки вони не знищили всієї української землі». Найкраще поміж князями відчував цю конечність рішучої боротьби з диким степом Мономах. І йому теж завдячує Україна чимало перемог над половцями.

В 1103 р. зїхалися під Києвом Святополк і Мономах з дружинами, щоб остаточно вжити заходів щодо рішеного вже походу на половців. Ріжницю думок, що виникла на нарадах, рішив Мономах. Вирішено йти на половців зараз весною й не оглядатися на полеві роботи. До походу прилучилося кількох молодших князів, між іншими Давид Святославич. Олег відмовився від походу — надто багато завдячував він половцям і не хотів рвати з ними звязків. В березні виправилися війська на човнах Дніпром до Хортиці, а відтіля пішли вже суходолом на схід. Над р. Самарою заскочили половецьке військо й розгромили його, при чому перебили чимало половецької старшини, набрали багато добичі та невільників. Рівночасно вивели зі степу рештки торків та печенігів, якими заселили пограничні городки для оборони перед половцями.

Очевидно, половці пробували помстити ся за цей похід і проривалися на Україну кількома наворотами. Особливо лютував тут Буняк, що знову заганявся під Київ, нищив Переяславщину, але нарешті наскочив під Лубнями на війська Мономаха, був розбитий і мусів тікати. По тій поражці половці ввійшли в переговори й навіть посвоячилися з Мономахом і Олегом, видаючи ханські дочки за їхніх синів, але одна і друга сторона були свідомі, що це тільки тимчасова перерва, після якої мусить прийти до рішучої розправи.

В 1109 р. пішло Мономахове військо знову далеко в степ й над Донцем знищило багато половецьких кочовищ («веж»). Два роки згодом пішли слідом того війська, що було тільки розвідкою Мономаха, збірні сили українських князів й 27 березня 1111 р. розбили в порох головні половецькі сили, що були мов «великі ліси й тьма темінна». З великою добиччю, невільниками й славою вертались побідники до дому.