Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ЯРОСЛАВИЧІ

Оповідання літопису

«І коли так сидів Василько, побачив, що торчин гострив ніж і зрозумів, що хочуть його осліпити. І закликав до Бога великим плачем і зітханням. І ввійшли висланці Святополка й Давида — Сновид Ізечевич, стаєнний Святополка й Дмитро, стаєнний Давида, та почали розстилати килим. Потім вхопили Василька й хотіли його кинути на килим. Боровся з ними Василько й не могли його кинути. Увійшли інші, кинули його і звязали та, знявши дошку з печі поклали йому на груди. Самі сіли по боках на дошку й не могли вдержати. Тоді приступили інші два й зняли другу дошку з печі й сіли, придавили йому плече, аж груди затріщали. Тоді приступив торчин прізвищем Беренди, вівчар Святополка, й хотів ударити його в око. Але не попав і перетяв йому обличчя й Василько має близну досі. Потім ударив його в око й вийняв зіницю, а потім у друге око й вийняв другу зіницю. І тоді Василько став наче мертвий. Узяли його, звязали та, поклавши на килим, повезли на возі до Володимира. А коли його везли, й переїхали через здвиженський міст, зупинилися з ним на торговиці; стягли з нього закривавлену сорочку й дали попаді випрати. Попадя випрала й надягнула на нього, як вони обідали. Й почала попадя плакати над ним, як над вмерлим. І збудив його плач й він запитав: «Деж я?» А вона відповіла йому: «У Здвижені». І попросив води; вони дали йому й він напився; вступила в нього душа, він прийшов до себе й посмотривши сорочку, сказав: «Навіщо ви здіймали її з мене? Хай би я в тій кривавій сорочці прийняв смерть і станув у ній перед Богом»...

І коли вони пообідали, рушили з ним швидко на возі по грудоватій дорозі, бо був тоді листопад. І приїхали з ним до Володимира шостого дня. Там посадили його в однім дворі й поставили трицять чоловіків, щоб його берегли, та двох княжих дружинників».