Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник - В. Б. Гарін

Розділ IV

УКРАЇНА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Лжедмитрій І. У 1604 р. у Польщі, в маєтку сандомирського воєводи Мнішека, з’явився збіглий російський чернець Григорій Отреп’єв, що назвався царевичем Дмитром. Мнішек переконав короля і сейм надати повну підтримку самозванцю, умовившись з ним про те, що, посівши російський престол, Григорій візьме шлюб з донькою Мнішека Мариною. Поляки, розраховуючи в разі успіху на значні територіальні придбання за рахунок Росії, погодилися допомогти Лжедмитрію. Було вирішено виставити на підтримку йому польську армію.

Польська армія Лжедмитрія, а також частина українського війська під командуванням полковника Заруцького, що прийняв сторону поляків, просувалася з боку Чернігова. Біля стін Новгород-Сіверського і сталося її перше зіткнення з російськими військами. Поляки атакували з трьох сторін російський стан та увірвалися до нього, здійснивши страшне спустошення. Росіяни, не витримавши натиску, побігли, частина їх увійшла до Новгород-Сіверського, закривши за собою міські ворота. Поляки тут же приступили до облоги міста. Тим часом городяни, відкривши протилежні ворота, випустили з міста росіян і допомогли їм переправитися через річку. Поляки, вибивши міські ворота, увірвалися всередину міста, але, виявивши відсутність росіян, обернули весь свій гнів на жителів, знищивши велику їх частину. Потім, розграбувавши церкви, підпалили місто. Новгород-Сіверський, спалений поляками, довгі роки залишався у запустінні.

Польські війська, які ввійшли потім у кордони Росії, були там розбиті біля міста Кроми. Українські козаки, що супроводжували поляків, дуже неохоче підтримували їх, оскільки були озлоблені розоренням Новгород-Сіверського. Проте вони врятували у битві Лжедмитрія і привезли його до міста Батурин, де той знову зміг озброїтися. Влітку 1605 р. сталося неймовірне — Лжедмитрій І став російським царем.

Петро Сагайдачний. Одним із найвидатніших гетьманів України був Петро Сагайдачний. Вихідець із середовища дрібної шляхти, Сагайдачний народився у місті Самборі в Галичині. У молоді роки пішов на Запорізьку Січ, а в 1616 р. був обраний її гетьманом.

Свій перший похід Сагайдачний здійснив проти кримських татар, що знову напали на українські землі й узяли сотні полонених. Він зі своїм військом вийшов на запорізьких човнах у Чорне море і напав на місто Кафу. Кафа була взята, розграбована і спалена. Звільнивши всіх полонених, козаки з великою здобиччю повернулися до Запорізької Січі. Цей вдалий похід сприяв зростанню авторитету Петра Сагайдачного в усій Україні.

У цей час поляки призначили гетьманом України Дем’яна Кішку, який зобов’язався зберігати їм вірність. Кішка, бажаючи прославитися військовими подвигами і зміцнити свій авторитет серед козацтва, відправився з військом до Молдавії. На підході до міста Акерман він був атакований турками і татарами, узятий ними в полон і страчений. Поляки тут же призначили новим гетьманом Бородавку. Проте незабаром новоявлений гетьман був захоплений вірними Сагайдачному козаками, засуджений як самозванець і розстріляний перед військом. Цього разу поляки, побачивши зростання авторитету Сагайдачного і тягу до нього козаків, вважали за краще визнати його офіційно гетьманом України.

Ставши повноправним гетьманом, Петро Сагайдачний узяв за основу своєї політики примирення з Польщею на умовах дотримання всіх автономних прав України. Сагайдачний проявив себе блискучим дипломатом, уміло використовуючи потребу поляків у козачому війську і ресурсах України. Отримавши мирний перепочинок у боротьбі з Польщею, гетьман доклав багато зусиль для відродження українського православ’я і національної культури. За допомогою київського митрополита Петра Могили Сагайдачний відкрив перший в Україні вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську академію. За ініціативою Сагайдачного все Запорізьке військо вступило до Київського братства, значно підсиливши цю культурно-просвітницьку організацію. Десятки церков по всій країні, раніше захоплених уніатами, знову були повернені до православ’я. Серед цих церков був і головний київський храм — Свята Софія. Польська влада вимушена була враховувати величезний авторитет Сагайдачного, не проводила активних дій проти України, прагнучи використовувати її військову силу в своїх інтересах.

Коли у 1618 р. польський королевич Владислав, що претендував на російський престол, опинився у вкрай важкому положенні під Москвою, Сагайдачний на чолі 20-тисячного козацького війська, взявши Путивль, Єлець і Лівни, підійшов до Москви і врятував королевича. Між Росією та Річчю Посполитою було підписане Деулінське перемир’я, згідно з яким Владислав не претендував більше на російський престол, а Росія віддала Польщі міста Чернігів та Смоленськ. Тим часом в українських землях загострювалися стосунки між широкими верствами українського православного населення та польською владою.

Цим положенням в Україні вирішила скористатися Туреччина. Султан Осман П, прибувши до Бухареста, звелів своїй армії рушити на Польщу, вважаючи, що українські козаки не нададуть полякам належної підтримки. Польща протиставила туркам армію коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, з якою було і 6 тис. козаків під командуванням генерального осавула Потребила. Решта козачих полків охороняла територію України з боку Криму. Ворогуючі армії зійшлися на Волині в Цецорському урочищі, де і сталася кривава п’ятигодинна битва. Турки виявилися цього дня щасливішими за поляків. У рівній боротьбі вони все-таки отримали перемогу. Можливо, в цьому була і «провина» козаків, які билися на боці Польщі з явним небажанням. Серед загиблих у цьому бою числився і сотник Черкаського полку Михайло Хмельницький, а його син, юний Богдан, був взятий турками у полон.

У 1621 р. гетьман Сагайдачний, здобувши в своє розпорядження всі українські полки, отримав наказ короля виступити разом із поляками проти турок. Зустріч із турецькою армією сталася за Дністром на Буковині недалеко від міста Хотин. Сагайдачний, розташувавши свої основні сили з артилерією на двох пагорбах, майстерно замаскував їх. Легкій кавалерії дав наказ провести удавану атаку на турок. Турки, відбивши першу атаку козаків, почали їх переслідування та в запалі гонитви порушили порядок своїх лав. Козаки, відступаючи, підвели турок до своїх головних сил, укритих на пагорбах. Турецькі війська опинилися в пастці. На них раптово обрушився сильний артилерійський і рушничний вогонь, а потім в атаку пішли козацькі та польські полки, які й довершили розгром турецької армії. Більше 9 тис. турок полягло на полі бою, а близько 1 тис. були взяті в полон.

Після цієї битви гетьман продовжив свій похід Молдавією та Румунією. Під містом Галацем він зустрівся з головною турецькою армією, якою командував силістрійський паша Топал-Селім. Спочатку гетьман хотів, щоб турки першими атакували його табір, але, побачивши, що турецька армія постійно отримує поповнення по річці Дунаю, змінив свій план. Атака турецького табору була організована таким чином. Першою в атаку йшла кіннота, за нею — дві фаланги піхоти. Залп турецької артилерії завдав значних утрат гетьманській кавалерії, але не заподіяв шкоди його піхоті. Турки ще не встигли перезарядити свої гармати, коли кавалерія гетьмана раптово розступилася, випустивши вперед піхоту, яка й кинулася однією фалангою на штурм. Друга ж фаланга піхоти обійшла турок із флангу й увірвалася до їхнього табору з боку річки. Одночасно кавалерія, що вже перебудувалася, напала на інший турецький фланг. Вимушені розпорошувати свої сили, і, не знаючи, де саме чекати головного удару, турки не змогли створити міцної оборони. Після довгого опору вони були переможені й побігли до міста Галац. Побачивши рішучість гетьмана взяти Галац, турки без бою залишили місто, відпливши на судах. Сагайдачний вступив до Галацу, але ніякого розорення його жителям не заподіяв, поставився до них, як до християн. Незабаром послідувало укладення миру з турками, і гетьман повернув свої війська на Україну, відпустивши польські полки до Польщі. Умови миру, цілком задовольнивши поляків, не зовсім відповідали інтересам козаків, оскільки забороняли останнім вихід до Чорного моря. Сагайдачний хворобливо переживав цю свою, єдину в житті, дипломатичну невдачу.

На шляху додому гетьман отримав звістку про те, що кримські татари, скориставшись відсутністю козаків, знову напали на східні райони України і захопили, як завжди, багато полонених. Гетьман, залишивши на марші піхоту, поспішив з однією кавалерією на перехоплення татар. На підході до річки Самари козачі роз’їзди повідомили гетьману, що татари розбивають свій табір на березі річки для ночівлі. Сагайдачний, рухаючись форсованим маршем усю ніч, рано-вранці раптово напав на татарський стан. Сонні татари майже не чинили опору. Захоплені ними полонені, побачивши замішання татар, розв’язували один одного і брали в руки зброю, складену на ніч татарами в купи. Таким чином, значна частина татар загинула від своєї ж зброї. У цьому бою практично був винищений весь татарський загін. Гетьман славно та благополучно прибув до своєї резиденції.

Петро Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. в Києві та був похований із великими почестями в Братському монастирі. Ховати славного гетьмана вийшли практично всі жителі давньої української столиці.

Після смерті Сагайдачного поляки знову осміліли і почали з новою силою насаджувати уніатство в Україні. Для населення, що не прийняло унії, вводилися додаткові податки. Православні піддавалися постійним переслідуванням та образам. Положення широких народних мас ставало з кожним роком все важчим, наростала хвиля народного невдоволення.

Українське козацтво в 20 — 30-х pp. XVII ст. Після закінчення чергової польсько-турецької війни і смерті гетьмана Петра Сагайдачного 40-тисячне козацьке військо стало непотрібним і навіть небезпечним для польської влади. Було вирішено скоротити число реєстрових козаків до 3 тисяч, а решті запропонували повернутися в кріпацтво. Зрозуміло, це рішення уряду не користувалося популярністю серед українського козацтва.

Новий гетьман Михайло Дорошенко спробував по-своєму вирішити проблеми козацтва. Спираючись в основному на запорожців, Дорошенко вперше в історії українського козацтва почав проводити самостійну зовнішню політику. Турецькому султану було відправлено лист, з якого виходило, що Туреччина уклала офіційний мир тільки з поляками, але зовсім не із запорозькими козаками. На турецькі береги почалися нескінченні раптові набіги запорожців, ефективно боротися з якими турки просто не вміли. У 1624 р. Дорошенко втрутився в династичну боротьбу в Криму, підтримавши антитурецьки налаштованого претендента на престол Шагін-Гірея. У грудні 1624 р. між Дорошенком і Шагін-Гірєєм був підписаний офіційний союзний договір — перший міжнародний договір українського козацтва. Причому вся діяльність Дорошенка здійснювалася без узгодження з волею польського короля і навіть усупереч їй. Обурені діяльністю козаків, поляки почали готуватися до нової великої війни проти них.

У 1625 р. 8-тисячне польське військо під командуванням досвідченого полководця коронного гетьмана Конецпольського рушило проти козаків. Назустріч полякам вийшов 6-тисячний козацький загін на чолі з Марком Жмайлом. Після ряду боїв козаки зазнали поразки і відступили на Січ, але завдяки дипломатичним здібностям Дорошенка мир був встановлений, а реєстр козацтва навіть збільшився до 6 тис. чоловік.

Поляки сподівалися, що реєстрові козаки, лояльніше налаштовані по відношенню до влади, зможуть контролювати дії нереєстрового козацтва. Після загибелі Дорошенка під Бахчисараєм у 1628 р. під час чергового походу козаків до Криму, новим гетьманом став Грицько Чорний, який обіцяв королеві повну лояльність з боку козацтва. Проте пропольски налаштований гетьман не міг довго протриматися в Україні. У 1630 р. запорожці викрали Чорного, привезли його на Січ, засудили і стратили.

У 1630 р. українське козацтво разом із запорожцями обрало гетьманом Тараса Федоровича по прізвиську «Трясило». Зібравши свої війська під Переяславом, гетьман чекав дій поляків. Польський коронний гетьман, стягнув полки зі всієї України і частково з Польщі, повів атаку на козацький стан. Боротьба тривала декілька днів, усі польські атаки були відбиті козаками. У цей час настало велике польське свято «тіла господнього», яке поляки відзначали в своєму таборі бенкетом і стріляниною. Вночі частина козацької піхоти приховано наблизилася до польського табору і вдосвіта раптово атакувала його, підтримана всім козачим військом. Захоплені зненацька поляки були майже всі перебиті. Ця битва війшла до історії під назвою «Тарасова ніч». Отримавши перемогу, козаки розділилися на загони, що попрямували в різні місця України для боротьби з польськими гарнізонами. При цьому вперше разом із поляками переслідувалися і євреї, яких козаки вважали за зрадників.

У 1635 р. поляки побудували потужну фортецю Кодак на березі Дніпра поблизу Запорізької Січі. Вони сподівалися, що ця фортеця перешкодить запорожцям проникати углиб України. Проте, черговий український гетьман Іван Сулима раптово напав на ще недобудовану фортецю, зруйнував її бастіони і повністю знищив польський гарнізон. Правда, незабаром поляки відновили будівництво фортеці Кодак і довели його до завершення.

У 1638 р. новим гетьманом був обраний Остряниця. Йому було дуже важко зібрати розрізнені козачі сили в єдине військо, оскільки поляки здійснювали безперервні рейди по всій Україні та тримали свої гарнізони в більшості її міст. Проте, рухаючись приховано й уночі, козаки поступово змогли зібратися в достатній кількості біля міста Переяслава. Першим їх прагненням було очистити від польських військ придніпровські міста, тим паче, що польські гарнізони в них нападу не чекали.

Незабаром козаки виявили польський табір на річці Стариці та відразу ж атакували його. Битва носила вкрай запеклий характер, оскільки Лянцкоронський добре уявляв собі свою долю в разі перемоги козаків. Проте стримувати довго люті напади козаків поляки були не в змозі. Усвідомивши неминучість поразки, коронний гетьман Лянцкоронський ще під час бою з нечисленним загоном кавалерії переправився на інший берег річки і кинувся тікати. Битва була повністю виграна козаками, і на полі бою залишилося близько 12 тис. польських воїнів. Втрати гетьмана Остряниці склали близько 5 тис. чоловік.

Завершивши битву, козаки кинулися в погоню за польським гетьманом і наздогнали його загін в замку міста Полонне, чекаючим допомоги з боку Польщі. Побачивши козаків, які підійшли до замку, гетьман Лянцкоронський вислав до них урочисту депутацію з хрестами і корогвами з пропозицією вічного миру і загальної амністії на найвигідніших для козаків умовах. Гетьман Остряниця погодився підписати мир з поляками, і обидві сторони присягнули в тому на Євангелії. Після чого ворогуючі армії мирно розійшлися. Остряниця, розпустивши свої війська на квартири, сам попрямував до Канева, щоб відвідати там місцевий монастир.

Поляки, отримавши дані про пересування гетьмана, і про те, що він з досить нечисленною охороною знаходиться в Канівському монастирі, таємно оточили його. По-зрадницькому увірвавшись в монастир, вони захопили гетьмана зненацька. Остряниця, переконавшись в марності опору, здався без бою. Поляки зв’язали на місці гетьмана та його оточення, всього 37 чоловік, поклали їх на прості вози, і, розграбувавши монастир, таємно рушили до Польщі. Підійшовши до Варшави, поляки вишикували своїх полонених по двоє, накинули їм на шиї мотузки з петлями і провели так по місту з барабанним боєм. При цьому було оголошено, що цих «схизматиків» взяли в полон у битві, виграній поляками. Потім полонених замкнули в підземеллі в’язниці.

Сподіваючись визволити з полону своїх чоловіків, до Варшави прибули дружини захоплених козаків із дітьми. Проте це ні до чого не призвело. Гетьмана Остряницю та високих посадовців колесували. їм по черзі переламали руки і ноги, а потім витягували з них жили по колесу, поки вони не померли в страшних муках. Козацьких полковників пробили металевими спицями, а потім підняли на палі. Полкових осавулів прибили цвяхами до дощок, облили смолою і спалили на повільному вогні. Хорунжих розтерзали залізними кігтями, схожими на ведмедячу лапу. Старшин четвертували по частинах. Дружини і діти нещасних, які вимушені були бути присутніми на страті своїх чоловіків та батьків, після перших же тортур підняли плач. Кати кинулися на них і рубали їх шаблями, а дітей, що повзали між трупів, хапали і кидали на розжарені вогнем залізні грати, де ті гинули в муках. Все це відбувалося на очах ще живих чоловіків та батьків. Україна здригнулася від таких звірств поляків.

Скориставшись сум’яттям українського населення, польські війська знову заполонили всю країну і чинили всюди грабежі та насильства. Українське козацтво, розпорошене по своїх квартирах, знаходилося в стані крайнього розладу. Поляки всіма заходами перешкоджали їх збору й об’єднанню. Восени 1638 р. козацька рада в Києві вирішила просити пробачення у польського короля. У складі козацької депутації, направленої до Варшави, перебував і сотник Богдан Хмельницький. Новий польський король Владислав IV прихильно прийняв посланців і «пробачив» козаків. Одночасно король повелів добудувати і зміцнити додатково фортецю Кодак, тримати постійно в Запорізькій Січі два реєстрові полки і скоротити число реєстрових козаків в Україні до 6 тис. чоловік. Над козацтвом нависла загроза повної ліквідації.

Контрольні питання і завдання

1. Чому магнати Речі Посполитої підтримали Г. Отреп’єва?

2. Хто така Марина Мнішек?

3. Яке значення для України мала політична авантюра Лжедмитрія I?

4. Які країни брали участь в Хотинській війні?

5. За ініціативою якого гетьмана Запорізьке військо вступило до Київського братства?

6. З якою метою польський королевич Владислав здійснив похід на Москву?

7. У чому полягає історичне значення діяльності гетьмана Петра Сагайдачного?

8. Опишіть основні події в Україні, пов’язані з ім’ям Михайла Дорошенка.

9. Яка імперія становила загрозу християнським країнам Європи в XVII ст.?

10. Яку роль в історії України зіграла Запорізька Січ?

11. Що має на увазі вираз «Тарасова ніч»?

12. Дайте характеристику діяльності гетьмана П. Павлюка.

13. Хто і з якою метою побудував фортецю Кодак?

14. Опишіть діяльність гетьмана Остряниці.

15. До яких заходів вдалася польська влада після придушення повстання українських козаків та селян в 1638 p.?

16. В чому причини масового невдоволення населення України польською владою?