Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Київська Русь — поліетнічна держава середньовічної Європи. За дослідженнями сучасних вітчизняних етнологів, істориків, археологів та лінгвістів, Давня Русь у IX—XIII ст., об'єднавши землі й народи Східної Європи, стала прабатьківщиною не лише українського, російського та білоруського народів. У її кордонах розвивались і прилучалися до державного й суспільно-політичного життя десятки неслов'янських етносів Південного Заходу, Прибалтики, Півночі, Поволжя і Північного Кавказу.

Київська Русь з перших днів існування була поліетнічною державою, що зумовлено поважними історичними причинами. Слов'янська прабатьківщина охоплювала землі, на яких жили іншомовні народи, насамперед балти. Під час розселення зі своєї прабатьківщини слов'яни освоювали території неслов'ян. Просуваючись на південь, вони увійшли в контакти з іранцями: із залишками древнього скіфського та сарматського населення Північного Причорномор'я, з аланами, що проникали в цей регіон з часів раннього середньовіччя. На заході, вже в Горішній Наддніпрянщині, слов'яни зіткнулися з балтами, предками литовців і ятвягів. На Північному Заході й Північному Сході вони, освоювали землі чуді, весі, мері, муроми, мордви, черемисів, пермі, ямі, печори та інших угро-фінських племен.

Давньоруська-держава виникла внаслідок ненасильницького об'єднання племен, як слов'янських, так і неслов'янських. Головним шляхом, яким іншомовні народи увійшли до складу Київської Русі, була в основному мирна колонізація, освоєння і заселення їхніх земель слов'янами. Подібне розселення аж ніяк не витісняло місцевих племен, а поповнювало їхні території окремими слов'янськими осередками.

І досі не втратила наукового значення версія видатного російського вченого М. Любавського, за якою з дуже ранніх часів основну роль у заселенні слов'янами неслов'янських земель відіграв стихійний народний мирний рух. Якраз народній колонізації зобов'язані своїм виникненням на цих територіях численні погости й волості, села й перші протоміста. А вже пізніше, в XI—XII ст., провідна роль у цьому процесі належала феодалам.

Колонізаційний рух на різних землях відбувався у різний час. На півдні — раніше, починаючи з VII—VIII ст., на півночі — пізніше, в основному в X—XI ст. Та це й не дивно, бо південні землі Русі випереджували північні в суспільно-економічному й політичному розвиткові на одне-два століття.

Вплив Русі на підвладні їй народи був загалом прогресивний. Східні слов'яни-землероби, носії розвинутішої культури, підносили рівень неслов'ян, які залишалися переважно скотарями й мисливцями. Слід зазначити, що в багатоетнічній Давньоруській державі, в усіх її князівствах і землях, завжди переважав — територіально, економічно, культурно і кількісно — слов'янський, а відтак давньоруський етнос. Східні слов'яни, як і давньоруська народність ЕХ—XIII ст., були тим політичним, територіальним, культурно й економічно панівним ядром Київської Русі, навколо якого згуртувалося понад 20 іншомовних народів. Мирне співжиття і співробітництво між слов'янським та неслов'янським населенням Давньоруської держави становить одну з важливих сторінок ц' історії.