Феодальна роздрібненість Русі. По смерті сина Володимира Мономаха (1132) Давньоруська держава, що здавалася непорушно цілісною, раптом почала втрачати політичну єдність і розкололася на півтора десятка князівств та земель, серед яких найбільшими і найсильнішими були Київська, Чернігівська, Владимиро-Суздальська, Новгородська, Смоленська, Полоцька і Галицька землі. Розпочався період, названий ученими-істориками добою феодальної роздрібненості.

Це явище та пов'язані з ним нескінченні війни поміж руськими князями історики аж до 30-х pp. XX ст. пояснювали тим, що на всіх нащадків Володимира Святославича і Ярослава Мудрого просто не вистачало князівських престолів, а також порушенням давнього «горизонтального» принципу престолонаслідування, за яким княжий престол переходив від старшого брата до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком. Однак уже напр. XI ст. деякі члени правлячого у Давньоруській державі дому почали обстоювати «отчинний», або «вертикальний», принцип — від батька до сина. Змішання цих двох засад, мовляв, і спричинило феодальну роздрібненість Київської Русі. Лише наука останнього 50-річчя намагалася пояснити це явище історично об'єктивними процесами в східнослов'янському суспільстві. І, як нам здається, досягла успіху.

Феодальна роздрібненість — закономірний етап у розвитку середньовічного суспільства. Це пережили чи не всі народи й держави Європи. До роздрібненості призвели подальша феодалізація давньоруського суспільства, соціально-економічний поступ на місцях. Якщо раніше Київ був серцевиною суспільно-економічного, політичного, культурного й ідеологічного життя країни, то з сер. XII ст. постають інші центри, старі, такі, як Новгород, Смоленськ і Полоцьк, і нові — Владимир-на-Клязьмі та Галич. Розвиток феодального землеволодіння зробив боярство величезною політичною силою, зацікавленою насамперед у процвітанні власної землі й зовсім байдужою до держави в цілому. Князі, що правили в тій чи іншій землі, також, під тиском бояр і з огляду на приватні земельні інтереси, почали дбати про збагачення своїх князівств коштом сусідів. Русь роздирали князівські чвари, великі й малі війни між феодалами.

Однак, всупереч часто висловлюваній думці, Давньоруська держава не розпалася. Вона лише змінила форму: замість одноосібної монархії прийшла монархія федеративна, коли Руссю поспіль правила група найвпливовіших і найсильніших князів Володимирового дому. Такий спосіб правління історики називають «колективним сюзеренітетом». Роздрібненість послабила державу політично, але сприяла розвиткові економіки й культури на місцях. Вона об'єктивно заклала підвалини трьох східнослов'янських народностей: російської, української та білоруської.