Всеволод Ярославич (1030—1093). Переяславський, чернігівський, а відтак київський князь, 4-й син Ярослава Мудрого й шведської принцеси Інгігерди, дочки короля Олафа Скотконунга. 1046 р. одружився з Марією, дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха (пом. близько 1067). Вдруге взяв шлюб з Анною, мабуть, половецькою княжною (не пізніше 1069). За заповітом Ярослава 1054 р. Всеволоду дісталися Переяслав, Ростов, Суздаль, Поволжя і Білоозеро. Він став молодшим членом тріумвірату Ярославичів (двоє інших — Ізяслав і Святослав), що правив Руссю до 1073 р. Згодом, 1068-го, тріумвіри зазнали поразки від половців на Альті. Тріумвірат розколювався. 1073 р. Всеволод допоміг Святославу відібрати в Ізяслава Київ, а після Святославової смерті (1076) сів у цьому місті; одначе влітку 1077 р. поступився-таки престолом Ізяславу, котрий повернувся з військом із Польщі, а взамін отримав Чернігів. Але 1078 р. звідти його вигнали Олег Святославич і Борис Вячеславич. З жовтня того ж року Всеволод та Ізяслав розгромили Олега й Бориса неподалік Чернігова в битві на Нежатиній ниві. Ізяслав загинув у бою, тож Всеволод став київським князем. Він посадив старшого сина Володимира Мономаха у Чернігові.

Під час князювання в Києві Всеволодові доводилося захищатись од небожів, князів-ізгоїв: Романа, Олега, Давида та Ярослава Святославичів, Давида Ігоревича, Рюрика, Володаря й Василька Ростиславичів. Він мусив приборкувати одних, а іншим давати волості. Всеволод підтримував дружні стосунки з Візантією, Германією, Скандинавськими країнами. Був освіченою людиною, знав п'ять іноземних мов. Опікувався церквою. Похований у Софійському соборі в Києві.