Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

До нової Конституції України. Наприкінці березня 1996 р. було опубліковано проект Основного закону, який повинен замінити латану-перелатану, але чинну Конституцію України 1978 р. Від ухвалення концепції нової Конституції минуло майже п'ять років, і опублікований проект має мало спільного з нею. Це ще раз засвідчує кардинальність тих соціально-економічних змін, котрі відбулися в Україні після досягнення нею незалежного статусу.

Проект схвалила Конституційна комісія, створена Верховною Радою України. Співголовами цієї комісії виступили Л. Кучма та О. Мороз. Текст, переданий на розгляд парламенту разом із зауваженнями й пропозиціями членів комісії (нерідко протилежними за своїм змістом), став наслідком 4-місячної діяльності робочої групи, яка використала й усі попередні напрацьовані варіанти.

Представляючи проект у парламенті, обидва керівники Конституційної комісії виявили різне бачення принципових проблем. Це не обіцяло швидкого прийняття Основного закону. Однак наявність офіційного проекту і внесення його на розгляд Верховної Ради найвищими посадовими особами держави засвідчили істотний прогрес на конституційному полі. Невизначеність конкретних повноважень посадових осіб через відсутність Конституції призводила до постійних збоїв у функціонуванні державного механізму, різкого зниження виконавчої дисципліни й гальмування реформ. За таких умов годі було й мріяти про вихід з економічної кризи та послаблення соціальної напруженості в суспільстві.

Найважливішим елементом конституційного проекту є механізм конструювання влади. В проекті вказувалося, що вибори до органів державної влади й місцевого самоврядування є вільними і відбуваються періодично на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Така норма визначає обличчя всіх демократичних суспільств. Тому й називаються вони демократичними, що носієм влади у них є народ. Кому персонально чи якій політичній партії надати владу — це вирішують самі виборці.

Існують різні варіанти побудови демократичної влади. У президентській республіці глава держави контролює виконавчу владу, а парламент займається законодавством. У парламентській республіці, як і в конституційній монархії, уряд формується політичною партією, яка здобула на виборах абсолютну чи відносну більшість мандатів. У ній глава держави (президент, король) виконує переважно представницькі функції.

У проекті Конституції України передбачено формування уряду Президентом. Парламент також бере активну участь у здійсненні виконавчої влади. Він затверджує Прем'єр-міністра, висловлює своє ставлення до урядової програми, розглядає загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального й національно-культурного розвитку. Такий тип правління називають президентсько-парламентським.

В умовах України найкращим, мабуть, є тип правління, покладений в основу проекту. Це підтверджують щонайменше два серйозних аргументи.

Аргумент перший. У благополучних країнах з розвинутими традиціями державності й політичного життя виконавча влада може підпорядковуватись парламентові. Як колективний орган влади, що діє в умовах міжпартійного суперництва (яке віддзеркалює різноманітні інтереси, погляди та настрої самого суспільства), парламент не здатний швидко приймати оперативні рішення. Але в таких рішеннях, як правило, нема й потреби. Благополучне суспільство мало залежить від держави та її чиновників і в повсякденному житті спирається на усталені традиції. Україна, навпаки, переживає перехідну епоху. Українське суспільство потребує глибоких і рішучих реформ. Тому виконавча влада мусить бути індивідуалізованою і сильною.

Аргумент другий. Сталося так, що український парламент успадкував від попереднього ладу всю повноту влади. Посада Президента з'явилася лише в перебігу демократичних перетворень. Як трапляється в подібних випадках, Президент вийшов зі стін парламенту, але був змушений виборювати в останнього свою частку влади. Щоб процес розщеплення влади на дві гілки — виконавчу й законодавчу — продовжувався без загострення соціальної напруженості, Президент і Верховна Рада мусять досягти компромісу. За таких обставин держава має стати або президентсько-парламентською, або парламентсько-президентською — залежно від обсягу конституційних повноважень парламенту.

Поняття влади, відверто кажучи, пов'язується передовсім із владою виконавчою, яка безпосередньо впливає на долю конкретних працівників і на розподіл конкретних матеріальних цінностей. Влада ж законодавча завжди абстрактна й може дати її носіям хіба що моральне задоволення. Конституційна неокресленість владних повноважень у незалежній Україні призводила до «перетягування ковдри» у стосунках між законодавчою і виконавчою гілками влади.

Отже, прийняття Конституції в умовах мирного протистояння політичних сил неминуче пов'язане з необхідністю компромісів. Інша річ — утвердження Конституції тією політичною силою, котра здійснює диктатуру й не рахується з будь-якими інтересами, окрім власних. Вітчизняна історія, як, зрештою, і елементарна логіка, свідчить, що такі конституції здатні задовольняти не суспільство в цілому, а тільки інтереси носіїв диктатури.

В проекті Конституційної комісії, покликаному закріпити становище, що склалося, вкрай важливим є прагнення відповідно до поточного політичного моменту підпорядкувати обидві гілки влади виборцям. Такий політичний режим у всьому світі називають демократією, або владою народу, народовладдям.

Законодавчу владу, за конституційним проектом, здійснює парламент — Національні Збори України. Парламент складається з двох палат — Палати депутатів і Сенату. Палата депутатів обирається строком на 4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Сенат формується на основі рівного представництва від Автономії Крим, кожної області і двох міст центрального підпорядкування — Києва та Севастополя. Сенатори обираються на такий же термін шляхом прямих виборів у багатомандатних округах, утворених в межах Автономії Крим, кожної області, міст Києва та Севастополя. Національні Збори мають широкі повноваження щодо контролю за виконавчою владою.

Президент є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції і забезпечення громадянської злагоди в суспільстві. Конституція покладає на нього обов'язок сприяти узгодженості в діяльності органів державної влади та їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Він обирається на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Одна і та ж особа не може бути Президентом більше двох термінів підряд.

Центральним органом виконавчої влади є Кабінет міністрів України. За проектом Конституції це — колегіальний орган, очолюваний Прем'єр-міністром. Кабінет міністрів підпорядкований Президентові, відповідальний перед Національними Зборами в межах, передбачених відповідними статтями Конституції, і утворюється на строк повноважень Президента України. Відхилення Палатою депутатів програм діяльності уряду або прийняття резолюції про недовіру тягне за собою відставку Кабінету міністрів, з якою мусить погодитись Президент.

Виконавчу владу в областях, районах і містах Києві та Севастополі за проектом Конституції здійснюють глави відповідних державних адміністрацій. Вони не мають права вирішувати питань, віднесених Конституцією і законом до повноважень органів місцевого самоврядування.

Конституційний суд за проектом Конституції призначається наполовину Президентом, наполовину Сенатом. Його основна функція — виносити вердикт щодо відповідності Конституції тих рішень, котрі приймають представники законодавчої і виконавчої гілок влади.

Найвищим судовим органом проголошено Верховний Суд України. Судді Верховного Суду мають обиратися Сенатом за поданням Президента України. Судді інших судів призначаються на свої посади Президентом України за поданням міністра юстиції. Проголошено також принципи незмінюваності суддів і безстроковості їхніх повноважень. Суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди Сенату. Судочинство здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу, змагальності сторін, гласності, обов'язковості виконання судових рішень. Виконання судових рішень покладається на органи виконавчої влади.

Окремий розділ конституційного проекту присвячений правам і свободам людини та громадянина. Проголошено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом. Конституція не визнає привілеїв чи обмежень на підставі расової ознаки, кольору шкіри, етнічного та соціального походження, політичних та інших переконань, майнового стану, місця проживання тощо. Громадянин України не може бути позбавлений як громадянства, так і права змінити своє громадянство, а також бути висланий за межі України або виданий іноземній державі. Українська держава гарантує своїм громадянам піклування і захист за її межами. Іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок.

У проекті Конституції окремими статтями зафіксовано невід'ємні права кожної людини — на життя, свободу й особисту недоторканність, а також недоторканність житла, вибір місця проживання, свободу пересування, свободу думки і слова, вільне виявлення своїх поглядів та переконань. Деклароване право на свободу совісті й релігії означає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, займатися релігійною діяльністю. Держава не визнає жодної релігії як обов'язкової.

Гарантується право приватної власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Примусове відчуження об'єктів приватної власності можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування вартості власності. Конфіскація власності дозволяється лише у зв'язку із вчиненням правопорушення.

Проголошується право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, і право на працю. Кожен може заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Умови праці контролюються державою. Закон визначає мінімальний розмір заробітної плати.

Кожен працюючий має право на відпочинок, а також на соціальний захист у старості, в разі повної або часткової втрати працездатності, в разі безробіття. Це право гарантується обов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків підприємств, установ та інших організацій, бюджетних і позабюджетних джерел соціального забезпечення.

Гарантуються права на житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, освіту. Основна загальна освіта проголошується обов'язковою. Громадяни мають право безкоштовно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

У конституційному проекті названо й охарактеризовано обов'язки громадян: нести військову службу відповідно до закону, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині й відшкодувати заподіяні збитки, дотримуватись Конституції і законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Проголошується політична, економічна й ідеологічна багатоманітність суспільного життя в Україні. Держава не визнає жодної ідеології як обов'язкової, забороняє цензуру й гарантує свободу політичної діяльності в межах, передбачених Конституцією і законом. Народ має право чинити опір кожному, хто намагається ліквідувати Українську Державу, порушити її територіальну цілісність або чинити дії, спрямовані на захоплення державної влади, якщо неможливо вжити заходів, передбачених Конституцією.

У проекті зазначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин. Державною мовою проголошено українську. Поряд з державною мовою в діяльності органів державної влади й державних організацій може вживатися мова, прийнятна для більшості мешканців. Йдеться тут про місця компактного проживання громадян, які належать до однієї чи кількох національних меншин.

Конституційний проект враховує законотворчий досвід високо розвинутих країн світу, принципи й засади громадянського суспільства, яке забезпечує права і свободи людини. Поява цього проекту як офіційного документа є своєрідним підсумком перших років розвитку України як незалежної держави. Прийняття нової Конституції України сприятиме утвердженню її незалежності й виходу з глибокої кризи, викликаної складністю проблем, що постали перед молодою державою в перехідний період.