Конституція СРСР 1936 р. Конституцію, прийняту 5 грудня 1936 р. надзвичайним з'їздом рад, називали конституцією соціалізму, що переміг. Прийняттю її передувало тривале, майже піврічне обговорення проекту на партійних зборах, зборах трудових колективів і за місцем проживання. В Україні в обговоренні взяло участь до 13 млн. чол. Партапарат поставив черговий рекорд в організаційно-масовій роботі.

Конституція замінювала багатоступінчасті вибори прямими при таємному голосуванні. Категорія так званих «позбавленців» («лишенцев»), тобто осіб, штучно усунутих з політичного життя через належність до «експлуататорських прошарків населення», ліквідовувалась. Селяни отримували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах формувалися не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, які в селі, за територією проживання. Іншою ставала система функціонування влади: з'їзди рад різного рівня замінювалися інститутом сесійних засідань місцевих і верховних (республік і Союзу) рад. Нові ради набували деяких рис парламентської влади.

Така еволюція була закономірною. Положення сталінської конституції відповідали настановам діючої програми ВКП(б). У ній говорилося, що позбавлення політичних прав є винятково тимчасовим заходом боротьби із спробами експлуататорів відстояти або відновити свої привілеї. Вказувалося й на те, що «деяка» перевага за промисловим пролетаріатом порівняно з більш розпорошеними «дрібнобуржуазними масами» також має тимчасовий характер. Минув час, і проголошена перемога соціалізму вимагала відповідних коректив: відмови під час формування органів влади від поділу населення за класовою ознакою. З цього не випливало, що партія поступається принципами. Стверджувалося, що експлуататорські класи винищені («як класи», а не сукупність фізичних осіб), а тому зникла соціальна база для класової боротьби всередині суспільства. Графу «соціальне походження» в усіх анкетах на всяк випадок залишили.

Парадокс полягав у тому, що принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначилися на системі влади. Ради не були справжньою владою у своїй традиційній формі, й вони не могли стати владою в парламентській формі. Цілковитий контроль над державою і суспільством перебував у руках підвладного генсекові партійного апарату.

До конституції 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії / політичній системі. Це відповідало дійсності. Партійний апарат був нервовим вузлом тоталітарної держави. У генерального секретаря ЦКВКП(б), який контролював його, зосередилася небувала в попередній історії людства повнота влади. Але формально, за положеннями конституції, владою залишалися ради. Відмова від цілком контрольованих апаратом виборів, які не були ні прямими, ні рівними, ні таємними, давала теоретичну можливість для переростання формальної влади у владу справжню. Щоб позбавити виборців змоги використання таємного голосування й висунення альтернативних кандидатур (на що вони теж мали право), суспільство треба було розколоти й деморалізувати. Цій меті служив розкручуваний Сталіним в 1937—1938 pp. маховик небаченого за масштабами знищення «ворогів народу».

Зліпком із загальносоюзної конституції стали конституції союзних республік. Було визнано за доцільне зберегти вже апробований ритуал їх обговорення, хоч у менших масштабах. Проект нової конституції УРСР було опубліковано 1 січня 1937 p., a 30 січня надзвичайний XIV з'їзд рад України затвердив її.

Вибори до Верховної Ради СРСР відбулися 12 грудня 1937 р. В Україні у голосуванні взяли участь 97,8 % виборців. За визначений партапаратом «блок комуністів і безпартійних» було подано 99 % голосів у Раду Союзу і 98 % — у Раду Національностей. Будь-яку самодіяльність під час висування кандидатів у депутати, тим більше пропозиції щодо альтернативних кандидатур партапарат кваліфікував як контрреволюційні вибрики. А такі спроби були, оскільки населення ще пам'ятало вільні вибори до Установчих зборів 1917 р.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися 26 червня 1938 р. Було обрано 304 депутати, серед них —153 робітники, 76 селян, 75 службовців; за партійним складом—222 комуністи, 36 комсомольців і 46 безпартійних; за національністю —186 українців, 111 росіян і 7 представників ін. національностей. Соціальний, національний, партійний і демографічний склад депутатів ретельно дозувався на етапі висування кандидатур.

Текст виборчого бюлетеня під час виборів 1937 —1938 pp. лицемірно не відповідав залізній практиці висування лише одного кандидата — від «блоку комуністів і безпартійних». У примітці на бюлетені містилася така рекомендація: «Залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть». Під час вільних виборів навіть у випадку, коли в бюлетені тільки одне прізвище, голосуючий зобов'язаний визначити своє ставлення до нього в письмовій формі, тобто викресленням одного слова з альтернативної пари слів («згоден» — «не згоден»). Організуючи вибори за сталінською конституцією, цю процедуру спростили: при наявності в бюлетені лише одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну. Вважалося, що це і є позитивне рішення виборця. В обстановці репресій майже ніхто не наважувався зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище єдиного кандидата. Виборці йшли повз кабіну, повз членів виборчої комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опустити чистий папірець до урни.