Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Підсумки індустріалізації. Соціальна ціна технічної реконструкції 20—30-х pp. виявилася надзвичайно високою. Однак результати розвитку важкої промисловості були вагомі. Серед промислових об'єктів Радянського Союзу виділялося три з половиною десятки будов вартістю понад 100 млн. крб. кожна. З них в Україні розміщувалося 12 об'єктів—7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств. До новобудов відносилися З металургійних заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінбуд, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи Велетнями серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і 4 металургійних заводи — в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Алчевську (Комунарську)

Кожна з цих новобудов і навіть підприємства менших розмірів спеціалізувалися таким чином, щоб задовольнити потреби великих регіонів або всієї країни в обмеженій номенклатурі виробів. Відсутність конкуренції в економіці командного типу подавалась як величезна перевага соціалізму Однак гарантований збут продукції за наперед встановленою в центрі рознарядкою і неможливість вибору постачальників аж ніяк не сприяли поліпшенню якісних показників виробництва. Спроба керівних органів зупинити падіння якості закликами типу «радянське — значить відмінне» і розгортанням «соціалістичного» змагання були марними Промислова продукція, за винятком сировинних галузей, залишалася неконкурентоспроможною на зовнішньому ринку

Індустріалізація викликала кардинальні зрушення в структурі народного господарства Зокрема, істотно змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством у загальному обсязі виробництва. Однак встановити реальну частку кожної з цих галузей в утворенні національного Доходу практично неможливо. Після скасування економічної «змички» між містом і селом ніщо вже не заважало «плановим» органам держави займатися «ціноутворенням» на власний розсуд. Необхідність фінансових ін'єкцій у хронічно неефективну промисловість змушувала їх встановлювати завищені ціни на промислову продукцію (за винятком військової) і відповідно занижені ціни на сільськогосподарську продукцію

Суттєві зрушення відбулися у співвідношенні між великою промисловістю, яка організаційно об'єднувала підприємства великої машинної індустрії, і дрібною промисловістю, до складу якої входили переважно кустарно-ремісничі заклади й окремі товаровиробники Питома вага великої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за валовою продукцією з 68,7 % у 1925/26 господарському році до 92,5 % у 1938 p., а за чисельністю працюючих — відповідно з 43,2 до 83 %. Така зміна співвідношень була незаперечним свідченням результативності реконструктивних процесів в українській промисловості. Однак значне скорочення чисельності кустарів не компенсувалося відповідним зростанням продукції широкого вжитку на підприємствах фабрично-заводського типу Як правило, товари народного споживання вироблялися не лише невисокої якості, а й у недостатній кількості

В результаті індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце у світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу й машин Україна йшла попереду Франції та Італії, наздоганяла Англію Проте за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу крилися не зовсім втішні економічні результати.

З утворенням колгоспного ладу селянське господарство перейшло у взаємовідносинах з «командними висотами» економіки на неринкові форми «змички», які піддавалися регулюванню з кабінетів партійних функціонерів і господарників. Командна економіка поширилася на всі сфери господарювання Товарно-грошові відносини збереглися у досить вузькій сфері взаємовідносин населення і держави Але якраз вони підтримували «на плаву» жорстку економічну конструкцію, сигналізуючи центрові про перебої і диспропорції Ці сигнали давали змогу коригувати управління виробничою діяльністю з одного центру, утримуючи командну економіку в стані елементарного функціонування. Однак найталановитіші директивні рішення за ефективністю не могли зрівнятися з автоматично діючим ринковим механізмом «Соціалістичні» перетворення, в основі яких корінилася заміна ринкової економіки командною, наперед визначили неефективність виробничої діяльності на всіх рівнях — від єдиного народногосподарського комплексу до праці кожної окремої людини. Ленінське положення про те, що новий суспільний лад обов'язково переможе, оскільки він здатний забезпечити вищу продуктивність праці порівняно з капіталізмом, тобто ладом, базованим на ринковій економіці, залишалося лише часто повторюваним заклинанням

Центральні господарські органи прагнули будувати підприємства різних галузей промисловості на всій території величезної країни, керуючись ідеологічним гаслом подолання фактичної економічної нерівності пригноблених у колоніальному минулому народів і республік. Однак викликана економічною неефективністю хронічна нестача коштів змушувала директивні органи обирати, як правило, найекономніші варіанти розміщення продуктивних сил. У кінцевому підсумку відтворювалися народногосподарські структури, що склалися до революції, тобто в умовах існування ринкової економіки й чіткого поділу праці між національними окраїнами і центром. Тож не дивина, що під час радянської індустріалізації структура промисловості України і розміщення промислових підприємств на її території не зазнали суттєвих якісних змін. Як правило, промисловість розвивалася у великих містах і в Донецько-Придніпровському районі. Донбас перетворився із «всеросійської» кочегарки на «всесоюзну», але, як і завжди, постачав вугілля насамперед промисловості Центральної Росії. Українська металургія також продовжувала працювати головним чином, на машинобудування російських промислових центрів. Для забезпечення прискореного розвитку цих ключових галузей і утилізації супутньої сировини в Донецько-Придніпровському районі поставали в необхідній кількості електростанції, хімічні й машинобудівні заводи, підприємства легкої і харчової промисловості. Темп промислового розвитку в ін. місцевостях України був набагато нижчим.

З перших років індустріалізації промисловість поділили на групу «А» (виробництво засобів виробництва) і групу «Б» (виробництво предметів споживання). Першу з них поставили у привілейоване становище за капіталовкладеннями, в тому числі валютними, матеріально-технічним постачанням, рівнем заробітної плати, обсягом суспільних фондів споживання тощо. Група «Б» постійно відчувала дефіцит ресурсів, насамперед фінансових і сировинних. Обсяг вироблених нею товарів народного споживання набагато відставав від потреб. З ліквідацією ринкових зв'язків між галузями промисловості група «А» відірвалася від кінцевого споживача і тому втратила природні стимули розвитку. Покладений в основу директивного планування помилковий марксистський стереотип про необхідність забезпечення випереджаючого виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання швидко зробив виробничі цикли всередині групи «А» самодостатніми. Наприклад, рік у рік нарощувалося видобування вугілля, щоб виплавляти більше металу, який ішов на виробництво машин, використовуваних знову ж таки у вуглевидобутку й металургії. Суспільство витрачало величезні ресурси на забезпечення зростання важкої індустрії, але прогрес у ній майже не позначався на стані легкої і харчової промисловості, тобто на добробуті людей.