Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Деградація сільськогосподарського виробництва. 1930 р. Сталін заявив, що зернова проблема, в основному, розв'язується. Проте у селян результати першої колгоспної весни викликали розгубленість. Хоч грізне слово «продрозкладка» не вживалося, в колгоспне село повертався побут часів громадянської війни.

Разом з ним поставали й тодішні проблеми: деградація виробництва та голод. Виявилося, що за подібних економічних обставин поведінка сільського товаровиробника є подібною незалежно від того, чи він «одноосібник», чи колгоспник. Матеріальна незаінтересованість руйнувала виробництво.

У 1930—1931 pp. дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів майже не позначилися на поставках державі, але боляче вдарили по життєвому рівню селян: трудодні отоварювалися за залишковим принципом. Хлібозаготівельний план був безрозмірним, і для розподілу по трудоднях майже нічого не залишалося. Хлібозаготілі з урожаю 1931 р. тривали до весни 1932 р., після чого хліба в селі зовсім не залишилося. У багатьох районах України спалахнув голод. Однак продрозкладку не скасували. Єдина поступка, зроблена селянству 1932 p., стосувалася ринкової торгівлі. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 р. план хлібозаготівель по селянському сектору (колгоспи та «одноосібники») скорочувався, з тим щоб приблизно п'яту частину товарної продукції спрямувати в т. зв. «колгоспну торгівлю» за вільними цінами. Дозвіл базарної торгівлі означав, що спроба налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була визнана, як і 1921 p., невдалою. Проте на становище в сільському господарстві ця постанова не вплинула: торгівля хлібом дозволялася лише після виконання хлібозаготівельного плану, не раніше січня наступного (1933) року.

В умовах, що склалися, колгоспники, аби вижити, змушені були вдаватися до саботажу хлібозаготівель. Вони намагалися приховати від обліку справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі, щоб потай перемолотити вдруге. Замість відмови від спотворених виробничих відносин, які змушували колгоспників приховувати власну продукцію, Сталін обрав шлях репресій. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли власноручно написану ним постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Відповідно до цього законодавчого акта розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. За півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, селянин діставав повний строк у сталінських концтаборах. У народі цей драконівський акт тоталітарної держави охрестили «законом про п'ять колосків»

1932 р втрати врожаю внаслідок дезорганізації виробництва настільки зросли, що вже позначилися не лише на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях Протягом січня — листопада 1930 р селянський сектор України віддав державі 400 млн. пудів хліба, за відповідний період 1931 р.—380 млн. пудів. А з червня по жовтень 1932 р з колгоспів і селян-власників вдалося витиснути тільки 136 млн. пудів Тоді в Україну послали хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження.