Експропріація заможних верств селянства. Елемент процесу суцільної колективізації, його репресивна складова. У січні 1928 р. члени політбюро ЦК ВКП(б) роз'їхалися по країні, аби прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Сталін вирушив у Сибір. Тут він розробив власний метод заготівель, що дістав назву «уральсько-сибірського». Метод ґрунтувався на принципі самообкладання, яким село розколювалося на групи за майновою ознакою, що протистояли одна одній. Кожному селу давали завдання на продаж хліба, а доведення його «до двору» відбувалося за рішеннями сільських сходів. Селян, котрі не виконували рішень, спочатку штрафували, а потім їхнє майно розпродувалося з торгів. «Уральсько-сибірський» метод хлібозаготівель уперше застосували в Україні навесні 1929 р. Тоді було розпродано майно 18 тис. господарств, оголошених куркульськими.

Під час колективізації сталінський досвід «стимулювання» хлібозаготівель знадобився. Аби змусити селянина дати згоду на вступ до колгоспу, потрібно було показати на конкретних прикладах, що станеться з непокірливими. Дотримуючись, як завжди, «класового підходу», Сталін обрав за повчальний приклад заможні Еерстви села. Зрозуміло, вони були рішучішими противниками колективізації, ніж усі інші. Втім репресії неминуче падали на бідняка і навіть наймита, якщо ті виступали проти колективізації. Чиновники з партапарату винайшли категорію «підкуркульників», до якої можна було віднести і найзлиденнішого селянина.

Порядок розкуркулювання розробила спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з В. Молотовим. Результатом її роботи стала постанова ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Куркульські господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої віднесли «учасників і організаторів антирадянських виступів і терористичних актів». Вони мали бути «ізольовані» у тюрмах або концтаборах. До другої категорії належали ті, хто чинив «менш активний опір» кампанії розкуркулювання. їх разом із сім'ями виселяли в північні райони країни. 1 нарешті, розкуркуленим сім'ям, які не чинили опору, надавали урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

Перша хвиля розкуркулювання тривала в Україні з другої пол. січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, в яких налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). За станом на 10 березня було розкуркулено 61887 господарств, тобто 2,5 %.

Восени 1930 p., коли почалася нова кампанія колективізації, у районах, де вже відбулося розкуркулення, знову на порядку денному постало питання «ліквідації куркуля як класу». На роль куркуля властям доводилося підшукувати вже інші кандидатури з числа заможніших селян. Забезпечити життя розкуркулених на місці виявилося не такою простою справою: бракувало коштів на будівництво спеціальних поселень за межами колгоспних масивів. Проблему розв'язали дуже просто: виселяли на північ усіх. Протягом 1930 р. з України депортували щонайменше 75 тис. сімей, а до середині 1931-го — ще 23,5 тис.

Загалом було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств шляхом продажу майна з торгів за невиконання «зобов'язань» по хлібозаготівлях, за несплату репресивних, дуже завищених податків, за «немотивований» забій власної худоби, а найчастіше — через внесення до списків на розкуркулення. У 1928—1931 pp. зникло 352 тис. господарств. Не в силах прийняти новий порядок, селяни самі розпродували майно, кидали землю і вирушали на новобудови в міста, у тому числі за межі України.