Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

«Великий стрибок» в індустріалізації. Високі темпи індустріалізації стали об'єктивною необхідністю. Але методом їх досягнення мало бути не пограбування селянства за допомогою «ножиць цін», різноманітних податків і прямого вилучення сільськогосподарської продукції, а запровадження економічних, базованих на ринкових відносинах методів управління виробництвом.

На жаль, націоналізоване велике виробництво, позбавлене справжнього господаря, не могло стати ефективним. Суперечність між одержавленими «командними висотами» економіки й сільським господарством, що ґрунтувалося на ринкових відносинах, зберігалася й після зміни економічної політики 1921 р. Неп не мав механізмів, здатних підтримувати економічну «змичку» міста й села у тривалій перспективі. Як тільки склалися об'єктивні умови для індустріалізації, треба було змінювати економічну політику: або денаціоналізувати промисловість, або націоналізувати, тобто колективізувати, сільське господарство.

Компромісні пропозиції Леніна щодо запровадження кооперативного соціалізму могли життєдайно вплинути на сільське господарство, але були не здатні забезпечити достатню матеріальну базу для технічної реконструкції промисловості. Однак і вони виявилися надто «опортуністичними» для державної партії. Дотримуючись первісного ленінізму, тобто комуністичної доктрини, вона у нових історичних умовах почала готуватися до повторної спроби побудувати без ринкову економіку.

Найближчі перспективи нової економічної політики піддавалися сумніву вже на XV з'їзді ВКП(б). У його директивах з розробки першого п'ятирічного плану накреслювався надзвичайно високий, 16 % щорічний приріст промислової продукції. Такого приросту не можна було досягти без використання «ножиць цін», тобто без постійного ущемлення економічних інтересів селянства. Але під час розробки п'ятирічки директивні цифри темпів зростали, посилюючи розбалансованість народного господарства. Було створено два варіанти плану — відправний, з середньорічним темпом промислового росту 18 % і напруженіший, оптимальний —20—22 %. У квітні 1929 р. XVI партконференція схвалила саме «оптимальний» варіант.

У кінцевому підсумку п'ятирічний план виявився непотрібним як директивний документ, бо п'ятирічка фактично виконувалася за сумою річних планів, цифри яких постійно коригувалися в бік зростання темпів. За влучним висловом Сталіна, економіка «підхльостувалася» плануванням.

1929 р. партія повністю відмовилася від нової економічної політики і під іншими гаслами перейшла до політики комуністичного штурму, яку вона проводила з 1918 р. Нові гасла («побудова фундаменту соціалізму», «наступ соціалізму по всьому фронту») знадобилися тому, що Ленін свого часу засудив як економічно неспроможний і політично небезпечний курс на комуністичний штурм, або, за його словами, воєнний комунізм. Як і в роки громадянської війни, ця політика характеризувалася примусовою продрозкладкою, забороною торгівлі, картковою системою постачання міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, експропріацією («розкуркулюванням») найзаможніших селянських господарств і примусовим об'єднанням майна всіх інших категорій селянства у колективних господарствах.

Надзвичайні заходи та їх переростання в політику комуністичного штурму зустріли опір з боку найстаріших членів політбюро ЦК ВКП(б) —М. Бухаріна, О. Рикова і М. Томського, їхня позиція розглядалась як ухил вправо від політики Сталіна та його однодумців у політбюро, які заступили місце усунутих від політичного життя Троцького, Зінов'єва і Каменева. «Правим ухильникам» протистояла чисельно переважаюча в політбюро група сталінських маріонеток: К. Ворошилов, М. Калінін, В. Куйбишев, В. Молотов, Я. Рудзутак.

Завдавши поразки групі Бухаріна, більшість політбюро нав'язала ЦК рішення розпочати з травня 1929 р. чистку партії, яка тривала цілий рік. Вичищались усі, хто солідаризувався з «правим ухилом». Під виглядом зміцнення «демократичного централізму» в партійних організаціях насаджувалась практика беззастережного виконання вказівок центру.

Скасування непу й стрибкоподібне директивне нарощування темпів розвитку промисловості починаючи з 1928/29 р. пояснювалося необхідністю забезпечити найвищі темпи індустріалізації. Продиктований генсеком темп зростання промисловості був величезний — 37,7 % в середньому за три роки. Однак ці грандіозні плани лишилися на папері, хоч промисловість безперебійно отримувала потрібне фінансування. Навіть офіційні статистичні дані показують, що середньорічний темп промислового зростання за роки п'ятирічки (крім першого) становив лише 15,7 %, тобто менше передбачуваного директивами XV з'їзду ВКП(б). Однак офіційні дані завищені внаслідок впливу інфляції і повторного рахунку валової продукції.

«Підхльостування» промисловості не допомогло виконати п'ятирічний план. Так, планом передбачалося збільшити видобуток донецького вугілля з 27 до 53 млн. т. Під час сталінського «стрибка» завдання Донбасу підвищили до 80 млн. т., але фактичний видобуток досяг у 1933 р. тільки 45 млн. т. Виплавку чавуну в Україні передбачалося збільшити з 2,4 млн. т у 1928 р. до 6,6 млн. т у 1933 р. Фактично було виплавлено в 1933 р. лише 4,3 млн. т.