Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Курс на індустріалізацію. Спочатку за темпами відбудови велика промисловість значно відставала від дрібної і кустарно-ремісничої, бо державі бракувало коштів. Надалі її темпи прискорилися. Уряд звертав особливу увагу на відродження Донбасу. Видобуток вугілля було зосереджено на великих шахтах. У 1925/26 р. (господарські роки починалися з 1 жовтня календарного року) Донбас дав майже 20 млн. т вугілля, тобто 78 % довоєнного різня. Понад половину палива припадало на частку великих шахт.

Поступово стача виконуватись енергетична частина плану ГОЕЛРО. Будувалися Штерівська й Чугуївська (Харківська) ДРЕС, було закладено Дніпровську ГЕС біля Запоріжжя (кол. Олександрівськ). Відбудовувались невеликі електростанції на заводах і в містах.

У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших галузях, концентрувалося виробництво, освоювались нові види продукції. Шляхом концентрації десятків підприємств було організовано 32 великих заводи сільськогосподарського машинобудування. Понад половину продукції цієї галузі передавалося в ін. республіки. 1921 р. з Кічкаського машинобудівного заводу вийшов перший трактор. На Харківському паровозобудівному заводі 1924 р. почалося виробництво потужних гусеничних тракторів «Комунар».

З певними ваганнями, через 3 роки після утворення Радянського Союзу, правляча партія на XIV з'їзді у грудні 1925 р. змінила назву: з російської стала всесоюзною. Цей форум проголосив курс на індустріалізацію. У 1925/26 р. довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено й виникли можливості спрямувати частину капіталовкладень на новобудови. Серед них в Україні насамперед називалися Краматорський завод важкого машинобудування, Криворізький металургійний завод.

Відразу постало питання: де взяти кошти? Розглядаючи його, «колективне керівництво» ВКП(б) наголосило на необхідності підвищити роль державного бюджету в промисловому капітальному будівництві. Після стабілізації фінансів бюджет мав змогу виконувати перерозподільчі функції. Г. Зінов'єв, Л. Каменев і Л. Троцький вважали за потрібне якнайповніше використати цю можливість. Будучи практично монополістом у закупівлі селянського хліба, держава могла визначати рівень заготівельних цін. Таке ж становище у виробництві промтоварів дозволяло їй завищувати продажні ціни. Штучно створюваний перепад у цінах на промислові й сільськогосподарські товари дістав досить промовисту назву — «ножиці цін».

М. Бухарін, О. Риков, Й. Сталін і М. Томський обережніше поставилися до використання «ножиць цін», бо це загрожувало руйнуванням ринкової «змички» між містом і селом. Становлячи більшість у політбюро ЦК ВКП(б), вони могли відкинути плани «надіндустріалізації» за рахунок селянства. Замість цього 1926 р. було висунуто гасло режиму економії.

У наркоматах і трестах, у районах і округах з'явилися комісії по здійсненню режиму економії. Координувала цю роботу центральна комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з головою уряду В. Чубарем. Коли стало ясно, що апаратний підхід до зниження собівартості не спрацьовує, центр увага перенесли з поверхових організаційних вдосконалень на раціоналізацію, тобто організаційно-технічне поліпшення виробництва.