Голод 1921—1923 pp. Тяжке господарське становище радянських республік 1921 р ще більше погіршилося катастрофічною посухою. У Поволжі, на Північному Кавказі й на півдні України, тобто у зонах товарного землеробства, селяни не змогли після жнив повернути посіяного Задовольнити потреби суспільства у хлібі за рахунок районів, не охоплених посухою, виявилося неможливим Адже продрозкладка повсюдно викликала скорочення посівних площ і деградацію сільськогосподарського виробництва

У більшості місцевостей Лівобережжя і особливо Правобережжя урожай у 1921 р. видався більш-менш нормальним Хоч посіяно було менше, ніж звичайно, перерозподіл на користь південних губерній міг попередити голод в Україні Однак керівництво РКП(б) вимагало від українських більшовиків не припиняти постачання промислових центрів Росії У травні Раковський дістав догану по партійній лінії «за недостатньо енергійну продроботу» Леніна передовсім турбувало не становище в Поволжі, де голод уже починав лютувати, і тим більше не становище на півдні України, а перебої з постачанням Москви, Петрограда та ін. великих міст.

КП(б)У слухняно виконувала інструкції партійного центру. 11 червня 1921 p., коли вже стало ясно, що південні губернії України самостійно не зможуть проіснувати до наступного врожаю, політбюро ЦК КП(б)У поставило завдання повністю виконати розкладку, «даючи хліб не тільки для внутрішніх потреб, а й для вивозу на північ» Наркомпрод УСРР намагався стягнуги продрозкладку за борги минулих років навіть на півдні.

«Братерська допомога» хлібом сусідній державі виглядала б дивно, якби всі знали, що у південних українських губерніях селяни також голодують Тому довгий час голод тут огортали завісою мовчання Хто це робив? У грудні 1921 p. M. Скрипник під час обговорення звітної доповіді ЦК КП(б)У на черговій партконференції звинуватив у цьому, як того вимагала партійна дисципліна, найближчу інстанцію — ЦК КП(б)У

Однак відповідальність за інформаційну блокаду ніс не ЦК КП(б)У. Адже його керівництво поставило на цій конференції спеціальну доповідь Д Манушьського «Голод і посівна кампанія», в якій зазначалося, що на півдні люди вже починають гинути від голоду За тиждень в Одеській губ було зареєстровано до 100 смертей, а в Запорізькій — щонайменше 165. І все-таки годі дозволу від більшовицького центру зняти інформаційну блокаду з українського голоду ЦК КП(б)У не отримав. Лише 16 січня 1922 р , тобто через місяць з лишком, він дістав свободу дій і негайно вжив заходів, щоб у пресі з'явилося «побільше відомостей про голод на півдні України» Газета «Коммунист» зобов'язувалася також надіслати у цю місцевість спеціального кореспондента.

У липні 1921 р при ВУЦВК було створено Центральну комісію допомоги голодуючим (ЦК Допгол) Разом з відповідними комісіями при радах всіх ступенів вона організовувала збирання пожертвувань для Поволжя, а також, без розголосу в пресі, і селянам південноукраїнських губерній Комісії допомагали опікуватись і біженцями з Росії У 1921—1922 pp. в Україні знайшли притулок майже 439 тис. чол. з Поволжя, Уралу й Казах-стану

На початку 1922 р становище на півдні України стало трагічним. Про це свідчили численні випадки людоїдства Щоб забезпечити весняну посівну кампанію, Раковський поставив питання про термінову фінансову допомогу з боку центру для придбання насіння Москва виділила 100 млрд. крб радзнаками і 4 млн. крб. золотом (для оплати імпорту), але кошти було взято в самій Україні — шляхом конфіскації церковних цінностей

Певна допомога голодуючим надходила від зарубіжних організацій У серпні 1921 р в Берліні за участю Комінтерну створився міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії. Велику роботу по збиранню коштів та закупівлі продовольства розгорнув норвезький учений і громадський діяч Ф. Нансен. Починаючи із серпня 1921 р. в Росію пішли продовольчі вантажі Американської адміністрації допомоги (АРА) — неурядової організації, утвореної в США для сприяння потерпілим від світової війни європейським країнам. На відміну від обмежених у засобах і коштах благодійницьких організацій АРА використовувала величезні матеріальні ресурси, нагромаджені американцями в Європі з часів війни.

Однак ця допомога оминала Україну, яка вважалася благополучною у продовольчому відношенні. Як тільки з голоду на півдні республіки було знято інформаційну блокаду, Раковський уклав з АРА угоду. Після цього в Одеській, Миколаївській, Катеринославській, Донецькій і Запорізькій губ. продовольство й медикаменти АРА врятували життя сотень тисяч людей

У лютому 1922 р. на пропозицію В.Леніна в Україну було відправлено агітаційно-інструкторський поїзд ЦК РКП(б) «Жовтнева революція» на чолі з головою ВЦВК і ЦК Допгол М. Калініним. Сприяти його роботі зобов'язувалися всі члени ВУЦВК й відповідальні працівники місцевого апарату. Голова ВУЦВК Г. Петровський взяв безпосередню участь у цьому заході. Поїзд відвідав поряд з урожайними місцевостями (Полтавщина й Правобережжя) дві голодуючі губернії — Одеську й Миколаївську. Здавалося б, у вищого партійного керівництва повинно було скластися об'єктивне уявлення про продовольче становище півдня УСРР. Але після повернення агітпоїзда до Москви, 27 лютого 1922 р., ЦК РКП(б) прийняв постанову «Про кампанію допомоги голодуючим». Хоч тяжке становище на півдні вже не замовчувалось, Україна мала допомагати неврожайним місцевостям РСФРР, вичерпуючи останні свої продовольчі ресурси. Лише у травні 1922 р. Петровський наважився звернутись у ВЦВК щодо припинення вивозу сільгосппродуктів з УСРР Прохання задовольнили влітку. Проте до нового врожаю не дожило щонайменше 235 тис. селян.

Валовий збір зернових 1922 р. перевищував урожай катастрофічного за наслідками попереднього року, але значно поступався дореволюційному рівню (понад мільярд пудів 1916 р ) Підірвані продрозкладкою і минулорічним голодом продуктивні сили сільського господарства погано справлялися з постачанням населення продовольством. Один з керівників українських профспілок — Ф. Угаров доповів на політбюро ЦК КП(б)У у травні 1922 p., що постачання робітників продовольством не може бути забезпечене з державних ресурсів: дефіцит хліба вимірювався цифрою 1,6 млн. пудів. Прагнучи знайти якийсь вихід, політбюро доручило заступникові голови Раднаркому М. Фрунзе (Раковський перебував у закордонному відрядженні) вжити заходів, щоб залишити в Україні 400 тис пудів хліба, призначеного для вивозу в Росію Однак переговори Фрунзе з наркомпродом РСФРР зайшли у глухий кут Не маючи змоги прогодувати міста, український уряд тим більше не міг надати достатньої допомоги сільській місцевості Голод у південних губерніях не припинявся.

У політиці, здійснюваній в Україні керівництвом РКП(б), нема нічого ірраціонального Більшовики визначали свою політику в кризових ситуаціях, виходячи з єдиного критерію — як би не послабити власної диктатури Перевага в продовольчому постачанні завжди надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості На шахтах Донбасу восени 1921 р. було утворено тримісячний запас хліба, тоді як у селах Донецької губ люди не дістали ні зернини Згуртовані й голодні робітничі колективи становили куди більшу загрозу, аніж розпорошені селяни Коли центральному урядові в Москві доводилося вибирати між селянами різних репонів, він також виходив з інтересів зміцнення своєї влади Тобто робив усе можливе для порятунку Поволжя і викачував зерно з голодуючого півдня України Причина була одна з осені 1920 р в УСРР ширився антибільшовицький повстанський рух, названий Леніним «куркульським бандитизмом» Це послаблювало диктатуру партії, тож верхівка РКП(б) небезпідставно вважала, що голод впорається з повстанцями краще, ніж каральні експедиції

Восени 1922 р партійно-державне керівництво Росії зробило перші спроби експорту хліба 13,5 пудів українського зерна нового врожаю було продано за рубежем Одночасно з серпня 1922 по січень 1923 р в сусідні республіки з УСРР перевезли 9 млн. пудів хліба. Це невеликі обсяги, і в благополучніші роки їх навіть не помітили б Але саме в цей час, як свідчила статистика, на півдні голодувало близько 2 млн. дітей, з яких допомогу отримувала лише половина (943,5 тис. чол.) Принцип «недоїмо, але вивеземо», котрим керувалися царські міністри,, трансформувався в інший" «помремо, але вивеземо»

На 1923 р більшовицький центр вирішив розгорнути експорт зерна в солідних розмірах, було навіть створено комісію політбюро ЦК РКП(б) на чолі з Й Сталіним Останній зобов'язав Раковського «наглядати за безумовним виконанням радянськими органами України постанов комісії політбюро ЦК (РКП(б) — Авт) по експорту хліба»

У 2-й пол. 1923 р врожай виявився добрим, і голод ущух Хліба вистачило як державі, в тому числі на експорт, так і селянам Але недорід 1924 р знову поставив українських селян на межу голоду.