Продрозкладка. Заготівля продовольства в Україні спочатку зосереджувалася в Особливій продовольчій комісії Південно-Західного фронту. Її очолював М. Владимиров, який після відновлення діяльності наркоматів став одночасно наркомом продовольства УСРР.

26 лютого 1920 р. Раднарком республіки прийняв закон про хлібну розкладку. Всі селянські двори з площею засіву понад З десятини зобов'язувалися здавати хліб державі. Встановлювалася колективна відповідальність за цю акцію. Якщо біднота сприяла розкладці, вона одержувала від 10 до 25 % зібраного врожаю. Таким чином державна влада прагнула забезпечити собі корисливу підтримку напівпролетарських елементів села.

Селяни противилися конфіскації хліба та ін. видів сільськогосподарської продукції (бо розкладка незабаром поширилася чи не на все те, що вироблялося на селянському подвір'ї). Під час заготівель доводилося застосовувати військову силу. Наркомпрод УСРР мав у своєму розпорядженні навіть кавалерійські частини для придушення опору і охорони продовольчих вантажів.

Декларований більшовиками союз із середнім селянством, яке стало більшістю в українському селі після зрівняльного поділу землі, залишився на папері. Забезпечена аграрною реформою підтримка радянської влади основною масою селянства, котра так переконливо виявилася під час радянсько-польської війни, швидко зникала.

У 1-й пол. 1920 p. продрозкладка майже провалилася, бо органи радянської влади, в тому числі каральні, перебували в стадії формування. У 2-й пол. року заготівлі вдалося істотно збільшити. Всього за рік держава зібрала в Україні 71,5 млн. пудів хліба проти 10,5 млн. пудів у 1919 р. Істотну допомогу у стягненні продрозкладки надавали комітети незаможних селян (комнезами).