Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Махно Нестор Іванович (26.Х 1888 — 25.VI 1934). Народився в с Гуляйполе на Катеринославщині. Батько помер рано, і сім'я бідувала. 1906 р. в Гуляйполі виникла організація анархістів, і 18-річний Нестор пристав до них. Тамтешні «анархісти-комуністи», зовсім не орієнтуючись у теорії, надавали перевагу практичним діям: вимагали грошей у тих; хто їх мав. Після кількох місяців такої «діяльності» Махно потрапив до рук поліції. Його засудили до смертної кари, яку замінили довічною каторгою.

У лютому 1917 р. двері Бутирок розкрилися, й Махно знову опинився у Гуляйполі в ореолі багаторічного в'язня-політкаторжанина. Безмірно честолюбний, він висував свою кандидатуру мало не на всі виборні посади і за короткий час став головою місцевої селянської спілки, виконкому ради робітничих і селянських депутатів, профспілки деревообробників та металістів. З анархістів, солдатів-дезертирів і селянської молоді створив власну «чорну гвардію». Не визнаючи ні Тимчасового уряду, ні Центральної Ради, Махно став розоряти повітові поміщицькі садиби. У серпні 1917 р. він поділив поміщицьку землю між селянами, чим завоював у них величезну популярність.

На початку 1918 р. Махно звернувся до Народного секретаріату з проханням виділити зброю для боротьби з німецькими окупантами. Боєприпаси йому дали, і по якімсь часі у цій місцевості розгорілася партизанська боротьба. Нечисельна «чорна гвардія» виросла у повстанську армію. В грудні 1918 р. Петлюра передав Махну зброю, але той продовжував діяти самостійно і навіть допоміг частинам Червоної армії захопити у петлюрівців Катеринослав. Пізніше з численних загонів під командуванням отаманів Махна і Григор'єва було сформовано Задніпровську дивізію на чолі з П. Дибейком. Махно став комбригом. Він цінував новий статус, але не відмовлявся від присвоєного йому виборними селянськими отаманами почесного звання «батько».

Після прориву фронту кіннотою денікінського отамана Шкуро махновці продовжували тяжкі бої з білогвардійцями. Від пропозицій Шкуро перейти на службу до Денікіна Махно з презирством відмовився. Разом з тим він не підкорився наказові Л. Троцького про передислокацію, бо його бійці не бажали воювати далеко від своїх домівок. Троцький і Раковський оголосили Махна поза законом.

У цій ситуації далекоглядний «батько» залишив основну частину своїх військ у лавах Червоної армії, а сам з невеликим загоном вичікував. Згодом приєднався до отамана Григор'єва, який зазнав поразки в боях з Червоною армією. Слушно звинувативши цього отамана у таємних зв'язках з денікінцями, Махно заманив його в пастку і знищив.

У серпні 1919 р., коли визначилася цілковита поразка Червоної армії в Україні, Махно наказав командирам своїх загонів приєднатися до нього. Не відмовився він і від ін. червоноармійських частин, погромлених денікінцями. Незабаром під його командуванням опинилися 4 корпуси, зведені у «Революційно-повстанську армію України (махновців)». Знову діставши від Петлюри боєприпаси, «батько» вщент розбив розпорошені на великій території білогвардійські частини. Махновські загони складалися з кінноти й піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами, а тому були напрочуд мобільними: за добу здійснювали майже 100-кілометрові переходи. У жовтні «батько» контролював територію від Перекопа до Бердянська та Маріуполя, від Каховки до Синельникового. Денікін змушений був кинути проти нього армійський корпус.

Наприкінці 1919 р. (тоді денікінці стрімко відступали під ударами Червоної армії) полки під орудою Й. Якіра зійшлися з махновцями, але боїв не починали. Коли «батько» відмовився воювати на польському фронті, Червона армія дістала наказ очистити «махновський район». Якийсь час селянська армія билася водночас з червоноармійцями і білогвардійцями. Але у жовтні 1920 р. Махно вже уклав угоду з радянським командуванням про спільні дії проти Врангеля. Частина його армії взяла участь у визволенні Криму, однак відразу ж була знищена за наказом з Москви. Після цього Махно боровся з більшовиками вже до кінця. У серпні 1921 р. з невеликим загоном він перейшов румунський кордон і розпочав нелегке життя емігранта.