Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Вторгнення радянських військ в Україну. 11 листопада 1918 р. Німеччина підписала акт про перемир'я. Це означало її фактичну капітуляцію. Для радянської Росії відкрилася можливість анулювати Брестський мир. 13 листопада про це офіційно заявив ЦВК РСФРР. Однак ще 11 числа, тобто відразу після звістки про перемир'я, Раднарком дав директиву Реввійськраді республіки підготуватися до походу в Україну

Для керівництва вторгненням утворювалася Українська революційна військова рада у складі Й. Сталіна, Г. Пятакова, В. Затонського і В. Антонова-Овсієнка. Через 2 тижні після організації Директорії, 28 листопада, було проголошено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. Пятаковим. Серцевину групи військ Антонова-Овсієнка становили 1-а і 2-а повстанські дивізії, утворені з партизанських загонів у «нейтральній зоні».

Посилаючись на анулювання мирного договору з Німеччиною, заступник наркома закордонних справ Л. Карахан опублікував циркуляр, з якого випливало, що Раднарком більше не розглядає Україну як самостійну державу Радянським установам приписувалося вважати документи, видані українською владою, недійсними. Отже, уряд В. Леніна відцурався визнання української незалежності непомітним відомчим циркуляром. Це було зроблено, щоб швидше забути неприємні часи, коли з УНР, а потім з Українською Державою гетьмана Скоропадського підтримувалися офіційні дипломатичні відносини

У грудні 1-а повстанська дивізія почала просуватися на Чернігів і Київ. 2-а дивізія наступала на Харків. 1 січня 1919 р. харківські робітники повстали й 2 дні утримували місто. 3 січня у Харків вступили радянські війська, а з ними — Тимчасовий уряд України.

За якийсь місяць стратегічне становище в північних районах України різко змінилося. Причини крилися не стільки в масованому наступі Червоної армії, скільки у розкладі військ Директорії.