Проголошення ЗУНР. В міру того як наближалася воєнна поразка Четверного союзу, серед населення клаптикової монархії Габсбургів розгортався рух за утворення національних самостійних держав. 18 жовтня 1918 p., коли Австро-Угорська імперія розвалилася, у Львові зібралися представники громадськості, щоб утворити Національну Раду — вищий орган майбутньої держави. Рада задекларувала претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини й Закарпаття, тобто на етнографічні українські землі в межах імперії.

Тим часом відроджена Польща також готувалася взяти владу в Галичині. Щоб запобігти цьому, Національна Рада в ніч на 1 листопада зайняла збройними силами Львів, а потім і всю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький.

Першим кроком уряду ЗУНР було створення жандармерії і Української галицької армії (УГА). Однак сформувати власне велике військо він не встиг, і польські збройні сили після жорстоких боїв 22 листопада зайняли Львів. Уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя.

Соціальне напруження взимку 1918/19 р. матеріалізувалося в появі, на російський взірець, непредставницьких революційних організацій — рад робітничих і солдатських депутатів. З'явилися комуністичні групи, які під гаслами ліквідації приватної власності - прагнули соціально розколоти суспільство, котре вже поділилося за національними ознаками. Все це призводило до загострення класової боротьби й зводило додаткові перепони на шляху досягнення державної незалежності українських земель. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі було утворено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама її назва свідчила про невизнання утворення «буржуазної» ЗУНР. У ніч на 14 квітня комуністи підняли збройне повстання у Дрогобичі. Вони проголосили повалення влади Національної Ради й надіслали привітання радянським урядам України та Угорщини. Однак розрахунки на розростання повстання не справдилися. Після кровопролитного бою урядовим військам вдалося зайняти Дрогобич.

Напр. червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені державами Антанти польські війська окупували Східну Галичину й Західну Волинь. Було ліквідовано всю структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Будь-який опір польській військовій адміністрації нещадно придушувався.