Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Кримська проблема. У листопаді 1917 р. Центральна Рада своїм III Універсалом проголосила, що до Української Народної Республіки належать лише землі, населені переважно українцями. Всупереч прагненню центрального уряду Росії максимально обмежити рамки (в тому числі територіальні) української автономії етнографічний принцип визначення кордонів давав Центральній Раді шанс відстояти свою позицію. Тому в універсалі було зазначено, що Рада претендує не на всю Таврійську губернію, а тільки на її материкову частину. Серед багатонаціонального населення Кримського півострова українці не мали чисельної переваги.

Коли центральний уряд Росії став більшовицьким, його погляд на кордони України змінився, хоч і не відразу. Керуючись прагматичними міркуваннями, більшовики погодилися визнати Україну (звичайно, радянську) в кордонах, на яких наполягала Центральна Рада. Адже їхні позиції були міцні лише у східних і південних губерніях. Таким чином, нап. 1917 р. Україна як геополітична реальність утвердилася в кордонах 9 губерній Росії з виокремленням Криму. Такою вона фігурувала і в мирних переговорах у Бресті-Литовському.

За договором Четверного Союзу з радянською Росією Кримський півострів не підлягав окупації австро-німецькими військами й оголошувався нейтральною зоною. Його політичний статус не визначався. Однак Раднарком незабаром після укладення Брестського миру зробив спробу утворити на цій території формально незалежну радянську республіку.

На початку березня 1918 р. відбувся установчий з'їзд рад, ревкомів і земельних комітетів Таврійської губернії. В цих організаціях, що явно не виражали інтересів більшості населення губернії, панували більшовики та ліві есери. Було утворено ЦВК рад у складі 12 більшовиків і 8 лівих есерів. Цей орган проголосив 19 березня Радянську соціалістичну республіку Тавриди. Трьома днями пізніше за вказівкою з Москви територію республіки було обмежено Кримським півостровом, щоб не викликати зайвих міжнародних ускладнень. Але залишалося очевидним, що сам факт проголошення в Криму контрольованої більшовиками республіки здатний спричинити ці комплікації. Така акція була безперечним порушенням нейтрального статусу Криму.

ЦВК рад Тавриди оголосив Чорноморський флот власністю новоутвореної республіки. Уряд її, названий на московський взірець Раднаркомом, розпочав націоналізацію приватної власності й розгорнув формування загонів Червоної армії.

Тим часом збройні сили Центральної Ради, які йшли в Україну разом з австро-німецькими військами, дістали завдання витіснити з Криму радянські частини. Не зустрічаючи серйозного опору, передові підрозділи Запорозької дивізії форсували Перекопський перешийок, зайняли Джанкой і рушили на Сімферополь: Однак німецьке командування мало свої плани щодо Криму. Українським військам наказали зупинитися. А потім надійшло розпорядження забратися з півострова. В Києві відбулася зміна урядів, і під контролем гетьмана П. Скоропадського залишилася тільки Північна Таврія.

Очевидно, німецькі окупанти не хотіли посилювати Україну за рахунок Криму. Приєднання його означало б, що у розпорядження гетьмана переходить велика військово-морська база в Севастополі з Чорноморським флотом.

Радянська Таврида проіснувала місяць. Зважаючи на безперспективність опору, її уряд 20 квітня прийняв рішення про евакуацію до Новоросійська. Невдовзі після цього голову Раднаркому А. Слуцького та деяких ін. членів радянського керівництва схопили неподалік Алушти й розстріляли татарські націоналісти.

Курултай представників татарського населення в Бахчисараї висунув власні претензії на владу Однак німецьке командування, гарнізони якого розташувалися в усіх стратегічно важливих місцях Криму (ЗО квітня частина кораблів Чорноморського флоту залишила Севастополь і взяла курс на Новоросійськ), відкинувши ці домагання, передало владу царському генералові Сулейману Сулькевичу. До його уряду увійшли здебільшого колишні царські чиновники високого рангу — сенатор А. Ахматович (з литовських татар, мусульманин), граф Татіщев, екс-посол Російської імперії в Константинополі Н.Чариков та ін.

18 червня крайовий уряд генерал-лейтенанта Сулькевича виступив з декларацією, в якій зазначалося, що він ставить собі завданням обстоювати самостійність Криму аж до прояснення його міжнародного становища, а також підтримувати законність і порядок. Фактично Сулькевич не вважав за потрібне приховувати справжні свої наміри: боротися за «єдину й неділиму» Росію і зберегти для неї Крим. На півострові було відновлено закони Російської держави, прийняті ще до Жовтневого перевороту в Петрограді. Герб Таврійської губернії вважався державним. Крайовий уряд заявив, що починає формувати армію і сподівається дістати частину колишнього російського флоту в Севастополі.

МЗС Української Держави адресувало Німеччині кілька заяв з кримської проблеми. Крим, як у них повідомлялося, тісно пов'язаний економічно, політично й етнографічно з життям народу України, тому без цього півострова вона не зможе нормально розвиватися. Вказувалось і на те, що заснування татарської держави в Криму невиправдане з етнографічного боку, бо татари становлять лише 14 % населення.

Міністр закордонних справ Д. Дорошенко спеціально зупинився на III Універсалі Центральної Ради. Він звернув увагу на те, що УНР і Крим тоді розглядались як федеративні частини єдиної держави. За цих умов не могло виникнути побоювань щодо порушення споконвічних зв'язків між Кримом і Україною. Зовсім інше становище склалося після проголошення IV Універсалом політичної незалежності України.

Гетьманський уряд вважав можливим приєднання Криму до України на засадах автономії. Поборник принципу самовизначення народів, він не сумнівався, що населення півострова висловиться за злуку з Україною. 1 справді, навіть татарське населення, серед якого набула великої популярності ідея власної державності, не заперечувало проти включення Криму до складу України. До цього схилялися також німці-колоністи, караїми й чимало росіян.

Однак Сулькевич уперто обстоював самостійність Криму й розгорнув репресії проти своїх опонентів. Переслідування інколи доходили до абсурду. Наприклад, заборонялося приймати телеграми з України українською Мовою. З огляду на все це гетьманський уряд оголосив блокаду Криму. Тоді яскраво виявилась цілковита залежність півострова від материка: його економічне життя було паралізоване. Сулькевич капітулював і заявив про свою готовність домовитися про форми державного об'єднання з Україною.

Переговори відбулися у Києві восени 1918 р. Сторони розробили попередні умови побудови крайової автономії. їх мали розглянути татарський курултай і представники ін. національних і громадських організацій півострова. Однак новий спалах громадянської війни поклав край планам злуки України й Криму.