Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Народна боротьба з окупантами. Селяни не бажали повертати конфісковане у поміщиків майно і землю. Ширилися підпали маєтків, потрави посівів, убивства поміщиків та їхніх управителів.

Окупаційні власті відповідали на це екзекуціями. Озлоблені селяни (вчорашні солдати, які вміли добре воювати) утворювали партизанські загони. Більшовики й есери прагнули підпорядкувати собі цей стихійний селянський рух.

Російські ліві есери, котрі завжди вважали індивідуальний терор ефективним засобом боротьби, вирішили підірвати Брестський мир убивством німецького посла в Москві графа Мірбаха, а в Україні — фельдмаршала Ейхгорна і гетьмана Скоропадського. Першим загинув Мірбах. Напр. липня до Києва прибула бойова група, яка ліквідувала Ейхгорна. Скоропадському пощастило уникнути есерівської бомби. Але терористичні акти лише посилили жорстокість екзекуцій у селах.

Найбільших масштабів селянська війна набула у Київській губ. На чолі повстанського руху тут стояв колишній начальник військового округу, український лівий есер М. Шинкар, на Чернігівщині — більшовик М. Кропив'янський, на Катеринославщині, в районі Гуляй-Поля,— прихильник анархізму Н. Махно.

Кайзер тримав в Україні 6 армійських корпусів (переважно по З дивізії в кожному), а цісар — 4 корпуси і 2 окремі кавалерійські дивізії. З меншими силами підтримувати окупаційний режим було б неможливо. Коли повстання на Київщині розрослося, проти селян кинули частини регулярної армії. Вони мусили відступити в нейтральну зону. Тут під керівництвом закордонного бюро ЦК КП(б)У почалося формування 2 повстанських дивізій.