Розпуск Центральної Ради. Центральна Рада після повернення в Україну готувалася до скликання проголошених III Універсалом Установчих зборів. Вони мали підтвердити її соціально-економічні реформи, в тому числі соціалізацію землі. Було оголошено дату скликання — 12 травня. Підтверджувалася чинність виборів, що відбулися взимку 1917/18 p., але не скрізь, бо перешкодила війна. Тоді обрали 172 депутатів Установчих зборів з 301 (в тому числі 115 есерів і 34 більшовиків). Довибори у замирених ворожими військами районах планувалося здійснити негайно.

Однак керівники Центральної Ради не враховували, що окупаційна армія своєю присутністю ліквідувала революційну ситуацію, за якої здійснювалися реформи. Зросла активність заможніших верств селянства, настроєних відновити приватну власність на землю. Поміщики почали вимагати повернення конфіскованого майна. Невдоволення бідняцьких верств селянства знаходило вияв у партизанському русі, що поширювався, наче пожежа. Природне в умовах громадянської війни та окупації послаблення державних інститутів призводило до повсюдного хаосу й анархії.

Турбуючись про вивіз з України продовольства, окупаційні власті почали втручатися в її внутрішні справи. Зокрема, головнокомандуючий німецькими військами в Україні генерал-фельдмаршал Ейхгорн попередив селян, щоб вони не перешкоджали поміщикам у засіві ланів під загрозою «заслуженої кари». Розлючений міністр земельних справ М. Ковалевський оголосив, що подає у відставку. Мала Рада її не прийняла і заявила, що втручання військового командування в соціально-політичне та економічне життя України є неприпустимим. Конфлікт не дістав розвитку, але окупаційні власті остаточно дійшли думки здійснити державний переворот. Союз із соціалістами Центральної Ради завжди здавався кайзерові протиприродним.

24-квітня 1918 р. керівники німецької адміністрації в Україні зустрілися з генералом П. Скоропадським. На цьому побаченні вони висунули умови, на яких давали згоду підтримати український уряд «сильної руки»: визнання Брестського миру, розпуск Центральної Ради, відмова від скликання Установчих зборів, відновлення приватної власності на землю, усунення від влади на місцях земельних комітетів і всіх «непевних елементів», оплата Україною перебування окупаційних військ.

29 квітня у найбільшому в Києві приміщенні — цирку зібрався хліборобський конгрес, на який прибуло з усієї України майже 8 тис. делегатів. Як тільки в ложі з'явився Скоропадський, у залі знялася овація, залунали вигуки: «Хай живе гетьман!» Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура «виборів» завершилася. У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: у сутичці з охоронцями Центральної Ради — січовими стрільцями — загинули три офіцери-гетьманці. У переповненому німецькими військами Києві стати на захист законного уряду ніхто не наважився.