Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Окупація України німецько-австрійськими військами. 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли у наступ. На київському напрямку діяли 23 дивізії. 24 лютого на одеському напрямку почали просуватися 10 австро-угорських дивізій. Разом із союзниками наступали війська Центральної Ради. Загальна чисельність сил вторгнення досягла 450 тис. чол.

За підписаним 3 березня мирним договором радянська Росія втрачала територію колишньої імперії загальною площею близько мільйона квадратних кілометрів. Фінляндія та Україна оголошувалися самостійними державами. Раднарком зобов'язувався визнати мирний договір, укладений Центральною Радою з союзниками, і розпочати переговори з УНР.

У ситуації, що склалася, Народний секретаріат розгубився. Дальший опір ставав явно безперспективним. Однак Раднарком дав вказівку організувати збройну відсіч інтервенції і пообіцяв таємну підтримку. Йому було важливо виграти час,, щоб вивезти найбільше матеріальних цінностей з України.

До середині березня Народний секретаріат створив 5 армій. Та ці збройні формування являли собою армії лише за назвою: кожна налічувала набагато менше бійців, ніж стрілецька дивізія. Спроби мобілізувати місцеве населення виявилися марними. Серед 25 тис. бійців у 5 арміях переважали росіяни, поляки, чехи, німці, румуни, угорці, серби й навіть китайці (під час світової війни в Донбас було законтрактовано тисячі китайських робітників — кулі). Зважаючи на незначну чисельність збройних сил, Антонов-Овсієнко обрав єдино можливий стратегічний план: поєднання фронтових дій з партизанською боротьбою.

1 березня радянські війська змушені були залишити столицю України, а через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. У середині березня союзники захопили південні міста. На початку квітня після жорстоких боїв червоногвардійці покинули Катеринослав і Харків. Оскільки російські війська брали участь у воєнних діях в Україні, німці захопили Білгород і готувалися зайняти Брянськ і Курськ. 4 травня на станції Коренево було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямку. Росія й Україна утворювали так звану «нейтральну зону» завширшки від 10 км і більше на ділянці від Рильська до Суджі.

У дипломатичних документах проголошувалося, що метою союзників є відсіч більшовицькій агресії і відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради. Фактично ж встановлювався звичайний окупаційний режим. Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губ., Німеччина — всі інші. Миколаїв, Маріуполь і Ростов-на-Дону мали змішані гарнізони. Централізоване управління залізницями і водним транспортом підлягало контролю німецького командування. Кам'яновугільна й залізорудна промисловість підпорядковувалася спільному контролю союзників. Найголовнішою функцією майже півмільйонної ворожої армії було забезпечення вивозу продовольства і сировини. Окупаційне командування застосовувало здебільшого не методи реквізиції, а купівлю-продаж. В обмін на свою продукцію Україна одержувала сільськогосподарські машини, вугілля тощо.